ЄС залишив європейських «зоозахисників» на кшталт Борейко з носом

ЄС залишив європейських «зоозахисників» на кшталт Борейко з носом

Будучи зоозахисником, що живе у великому місті і комфортній квартирі (жителів сільської місцевості ми серед них не бачили), і зустрічаючись з дикими тваринами лише в зоопарках, дуже комфортно розмірковувати на рахунок того, що вовка в Україні необхідно занести до Червоної книги. Це не дивно, адже вовк ніколи не знищував вашу худобу, не з’їдав ваших песиків – домашніх улюбленців, не кажучи вже про втратити мисливських тварин. Тому під адмінбудівлями в столиці можна побачити молодих хлопців і дівчат, що мітингують з закликами вберегти вовка і внести його до Червоної книги.

Зовсім інша справа – жителі сільської місцевості, які займаються фермерським господарством або живуть поруч з дикою природою. Вони, а не столичні зоозахисники, в реальності зіштовхуються з тим, що вовк з’їв собаку, який охороняв двір, порізав худобу, а іноді навіть бояться виходити з дому через нашестя вовків.

Європа зрозуміла, що інтереси громадян мають бути на першому місці, навіть враховуючи те, що вовк там суворо охороняється Бернською конвенцією. Напередодні Генеральний адвокат Суду ЄС видав рішення, яке дає «зелене світло» полюванню як інструменту управління популяціями хижаків. Генеральний адвокат зауважив - впровадження полювання на вовка з метою поліпшення загального почуття безпеки людей, запобігання заподіяння шкоди худобі, і зниження рівня браконьєрства, – достатньо для того, аби відійти від суворих положень про його захист. І попри заклики таких же «диванних» захисників природи в Європі регулюють чисельність вовків, хоча вона там набагато менша, ніж в Україні. Раніше ми розвінчали міф про те, що в Європі не полюють на вовка http://gsvms.org.ua/uk/katehorii/statti/item/156-vovk-khto-koho-hoduie

Як-то кажуть, неможна буди «трішки вагітною» - одночасно бажати, щоб у нас було стільки ж козуль і оленів «як в Європі», і заборонити регулювати чисельність хижаків при стабільно високій їх кількості. Не можуть мешканці кам’яних джунглів диктувати рішення, з якими мають жити не вони. І українським чиновникам та депутатам в таких питаннях варто не піаритися перед «зоозахисниками», а вчитись на помилках Європи – яка їх визнала і виправила, поставивши інтереси і права людей на безпечне довкілля на перше місце.