Мисливство Мисливство

Вся правда про мисливство в Україні

Зі стародавніх часів у всьому світі народ дбайливо ставився до дарів природи, які дозволяли людству вижити. Однак уже у період феодалізму підходи до полювання в різних частинах світу мали відмінності. Так, реагуючи на стрімке зниження чисельності дичини біля поселень, європейські королі впровадили принцип переважного права на полювання аж до повної заборони полювання для селян. В цей самий час на Русі, хоча найкращі мисливські угіддя і належали князям, але селяни завжди мали право полювати. І хоча така практика сьогодні видається нам більш справедливою, все ж безконтрольне добування мало негативні наслідки. Не останню роль в цьому зіграв той факт, що в Російській Імперії широко розповсюдженим було промислове полювання, яке робило значний внесок в економіку країни. І якщо наприкінці XVIII сторіччя Європа, нарешті визнавши полювання вільним заняттям, напрацювала цілу низку регуляторних заходів з метою недопущення винищення диких тварин, то в Російській Імперії, частиною котрої була і Україна, тривав період, коли добування тварин не обмежувалось ні способами, ні строками.

Мисливська інтелігенція зрозуміла – якщо нічого не робити, усю дичину попросту винищать. Так в 1888 році з’явився «Київський відділ Імператорського товариства правильного полювання», з часом такі відділи почали відкриватись і в інших містах України. Першочергове його завдання було зупинити безконтрольне браконьєрство, розробити різноманітні правила щодо полювання і вести боротьбу з хижими тваринами. З часом стало зрозуміло, що цих зусиль для відновлення фауни недостатньо, і Товариство почало купляти і розселяти в орендованих угіддях птахів і тварин, які опинились на межі зникнення, створювати заказники. Щоб підкреслити, що головне завдання мисливців – відновлення популяцій диких тварин для подальшої можливості займатись улюбленою справою, навіть було змінено назву Товариства – на «Київський відділ Імператорського товариства розмноження мисливських і промислових тварин і правильного полювання».

З приходом до влади більшовиків почали знищуватись ті мисливські об’єднання, які мали на меті навести лад у мисливському господарстві. У 1920 році Раднарком постановив Народному Комісаріату Землеробства СРСР забезпечити мисливців знаряддями виробництва, припасами і виробничим одягом - взяли курс «заготівельників», захист природи у котрих був на останньому місці. Завдання було – добути якнайбільше промислових видів для експорту м’яса і хутра, і покращити раціон трудящих. Навіть у Галичині, мисливське господарство котрої було найбільш наближене до європейських принципів, не завжди дбали про збереження природи, про що дізнаємось з матеріалів О. Проціва. Поряд з угіддями, котрі надавали в оренду, існували «репрезентаційні» - для безоплатного полювання політичної та військової еліти, де просто вибивали усю дичину. Закладені принципи брати від природи на шкоду їй, принцип «усе народне, а значить і моє», дістались нам як радянський спадок.

З незалежністю України полювання не стало пріоритетною сферою розвитку, і 9 років ми навіть не мали окремого закону про мисливське господарство. Після 2000 року в Україні почали з’являтись приватні господарства, активні мисливці почали створювати колективи і брати в користування угіддя з тим, аби не просто використовувати ресурси тваринного світу, але й дбати про їх відновлення та збільшення. Але, здається, цей поштовх для розвитку галузі так і залишився єдиним – до сих пір усі спроби через зміну законодавства покращити умови для ведення мисливського господарства залишились лише спробами. Європа успішно пройшла шлях самоорганізації у мисливські об’єднання, які мають реальний вплив на формування мисливської політики. Україна, хоча і надала можливість мисливцям самоорганізовуватись, аби брати справу в свої руки, не надто переймалась мисливськими справами і вибудовувала корупційну схему. Починаючи з етапу надання в користування мисливських угідь, коли усі можливі інституції вимагають в тебе хабаря, і закінчуючи беззаперечними фактами браконьєрства, коли маючи потрібного знайомого можна з легкістю відкупитись.

Про державне управління галуззю годі й говорити. Якщо звернути увагу на Мінагрополітики, то складається враження, що міністерство забуло про те, що йому під опіку передали ще й мисливство. Простий приклад – 2,5 роки «боротьби за лося», яка стала прецедентом в плані порушення встановлених законодавством прав мисливців і обернулася вилитими тоннами бруду на мисливську спільноту і полювання в цілому. За цей час МінАПК жодного разу не висвітлило цю тему, не стало на захист полювання, і навіть більше – у судовому засіданні повністю підтримувало Мінприроди у прагненні протизаконно внести лося до Червоної книги в помсту мисливцям, які «розстрілюють і винищують тварин». Профільні чиновники повністю ігнорують принципи Європейської хартії полювання. За останні роки міністерство жодного разу не спромоглось забезпечити своєчасне затвердження Лімітів. Та ж справа з Держлісагентством – презентуючи на прес-конференції  публічний звіт Голова агентства лише після нашого зауваження визнав, що дійсно, про мисливську галузь «забули» - не сказали жодного слова! Доречно зазначити, що тільки 26% площі мисливських угідь знаходяться на землях лісового фонду, а 3/4 – це водно-болотні та польові угіддя. Враховуючи відсутність зацікавленості у мисливських справах виглядає логічним питання – чому мисливською галуззю опікується лісове відомство? Ми, представники мисливської спільноти, сплачуючи майже 4 млн гривень за рік за надання адміністративних послуг по видачі посвідчень і «матросок», більше 7 млн гривень за видачу ліцензій на добування, витрачаючи 360 млн гривень на ведення мисливського господарства, не гідні уваги держави і створення окремого компетентного органу, який буде лобіювати та захищати наші інтереси?

Що є результатом такої пасивної і байдужої позиції? Мисливська галузь України не просто не розвивається, а деградує. Проаналізуємо період 2010-2017рр:

  1. Відбулося скорочення площі мисливських угідь с 47 млн га до 39 млн га, тобто на 17%;
  2. З 10,4 млн га земель лісового фонду 7,9 млн га надані у користування під мисливські угіддя, тобто 76% - інша частина не експлуатується для ведення мисливського господарства;
  3. Плата за ліцензії з 2005 року зросла в середньому в 10 разів;
  4. Чисельність копитних мисливських тварин скоротилась з 239 тис до 221 тис, тобто на 7,5%; хутрових з 2249,6 тис до 1728,1 тис, тобто на 23%; пернатих з 10672,9 тис до 9982 тис, тобто на 6,5%;
  5. Чисельність активних мисливців постійно знижується – з 800 тисяч громадян, які отримали мисливське посвідчення і є мисливцями, щорічно міняють контрольну картку обліку дичини 480 тисяч, тобто активних мисливців біля 50%;
  6. Кількість працівників, зайнятих у мисливському господарстві зменшилась з 7181 осіб до 6371 осіб, тобто на 11,3%;
  7. Браконьєрство досягло нечуваних масштабів. Якщо порахувати кількість таких копитних як лось, олень, козуля і кабан, з 2011 року + нормативний приріст та за мінусом чисельності офіційно добутих тварин, то різниця (тобто з’їли браконьєри) становить 214 тисяч особин, що вдвічі більше, ніж добули офіційно.

Постійно аналізуючи досвід Європи, як взірця, на котрий Україна прагне рівнятися в усьому, викликає подив наступний факт. Згідно з проектами впорядкування для території мисливських угідь України в 39 млн га визначена така оптимальна чисельність тварин: 21 тисяча особин європейського оленя, 156 тисяч особин козулі європейської, 56 тисяч особин кабана. Що ж у нас за наукові підходи, якщо у Польщі при меншій площі мисливських угідь (28,6 млн га) добувають у рази більше, ніж в Україні має бути оптимально по науці? Зокрема там добувають за рік 94 тисячі оленів, 215 тисяч косуль і 341 тисячу кабанів. Фактична ж загальна чисельність диких тварин в Україні не досягає оптимальної по жодному з видів, а для оленя вона взагалі майже вдвічі менше оптимальної! У нас практично відсутнє дичинорозведення. Якщо у Європі налічується близько 10 тисяч мисливських ферм, в яких утримуються сотні тисяч копитних тварин, то у розплідниках України їх 3 тисячі, передано для розселення – менше 400 особин.

Для детального аналізу візьмемо дані за 2016 рік по типам користувачів мисливських угідь (Таблиця 1). З них слідує, що УТМР має найбільшу площу угідь і найвищий середній розмір одного господарства. Очевидно, що маючи у користуванні таку велику площу, користувач не може забезпечити ефективне функціонування господарства. До прикладу, на одного єгеря в системі УТМР приходиться 9,4 тисячі гектар, які він має патрулювати. Зважаючи на те, що УТМР витрачає на ведення мисливського господарства майже в 4 рази менше, ніж інші користувачі; і в 5 разів менше інвестує в охорону і відтворення тварин, ніж так звані «приватники», зрозуміло, чому все частіше від мисливців з різних регіонів ми чуємо, що в угіддях УТМР - пустеля.

Загальні витрати на ведення мисливського господарства для середньостатистичного користувача в системі Держлісагентства знаходяться на вищому рівні. Однак, як зазначалось в публічному звіті Голови відомства, ведення мисливського господарства у нас на 50% збиткове. Отож виникає питання, якими коштами покривають ці збитки державні підприємства, чи не нашою з Вами платою за посвідчення, ліцензії і т.д.? При цьому зауважимо, що в першу чергу в державних угіддях полює так звана владна еліта різного рівня, отож, ми фінансуємо утримання угідь для полювань чиновників?

Найкращі показники демонструють користувачі категорії інші – приватні підприємства і громадські об’єднання окрім УТМР. Окремо варто зауважити, що вони не лише найбільше піклуються про охорону тваринного фонду, а й дбають про грамотний підхід до ведення господарства, працевлаштувавши найбільшу кількість мисливствознавців.

Таблиця 1

Тип користувача

Площа наданих угідь (тис.га)

Площа на 1 користувача в середньому (тис.га)

К-сть штатних єгерів

Припадає угідь на 1 єгеря (тис.га)

Мисливство

знавців

УТМР

23951,8

(60,6%)

70,7

2559

9,4

103

Держагентство

4222,1

(10,7%)

22,1

835

5,1

174

Інші

9767

(24,7%)

17

1646

5,9

205

Тип користувача

Витрати на ведення мисливського господарства на 1 тис.га (в середньому)

Витрати на охорону і відтворення тварин на 1 тис.га (в середньому)

УТМР

3,3 тисячі

1,4 тисячі

Держагентство

13,2 тисячі

5,9 тисяч

Інші

13,7 тисяч

7 тисяч


Таблиця 2І це підводить нас до результату чисельності мисливських тварин (Таблиця 2). Якщо оптимальна чисельність оленя шляхетного у приватних господарствах у 4,5 разів більше, ніж в УТМР, то добувається там (а ліміт розраховується з урахуванням фактичної чисельності) майже в 70 разів більше. Якщо оптимальна чисельність козулі майже рівна, то добувається в угіддях приватників в 3 рази більше. Якщо оптимальна чисельність кабана у державних угіддях навіть нижче, чим в угіддях УТМР, то добувають навіть там більше.

Тип користувача

Олень шляхетний

Козуля

Кабан

Оптимальна

Ліміт

Оптимальна

Ліміт

Оптимальна

Ліміт

УТМР

2578

5

56328

1680

16170

1860

Держагентство

7230

125

31706

1853

13907

2022

Інші

11481

343

67775

5247

25763

7503

Стадо бізонів біжить зі швидкістю найповільнішого. Коли на нього нападають хижаки, то першими вмирають найповільніші і найслабкіші особини, що біжать останніми. Так формується більш міцне і витривале стадо. Цей висновок може слугувати планом будівництва мисливської галузі: лише міцне стадо, очолюване сильними ватажками, позбувшись слабких особин, здатне йти вперед і розвиватись. В інакшому випадку перехід від занепаду до знищення відбудеться вкрай швидко. Тому закликаємо усіх вступати до лав «Всеукраїнської мисливської спілки» для того, щоб разом покращити стан справ у мисливській галузі та надати відсіч зоозахисникам-антимисливцям!

Сергій Андросюк, «Всеукраїнська мисливська спілка».