Міжнародний досвід: полювання і охорона природи

Міжнародний досвід: полювання і охорона природи

В українському суспільстві намагаються сформувати думку, що полювання і збереження природи – речі несумісні. Саме в мисливцях часто бачать чи не єдине зло для природи. Так, в 2017 році через ініціативу анти-мисливців було заборонене полювання на всіх територіях і об’єктах природо-заповідного фонду (ПЗФ). За кордоном все з точністю до навпаки: мисливство – інструмент збереження природи.

Єдина мережа охоронних ділянок ЄС «Натура 2000» дозволяє проводити полювання, якщо воно сумісне з метою збереження природоохоронного об’єкта. Найважливіші «природоохоронні» директиви ЄС – «Пташина» та «Оселищна» визнають законність використання дикої природи, такого як полювання.

Наприклад, в 2017 році в Національних парках Польщі в рамках регулювання чисельності тварин було добуто більше 3000 кабанів, 380 оленів і 130 козуль. Полювання дозволене на окремих ділянках нацпарків Франції, не кажучи вже про регіональні природні парки. Цікавий досвід австрійського заповідника Лайнцер Тіргартен. Незважаючи на те, що він знаходиться в межах міста Відень і є важливим місцем для відпочинку громадян і туристів, тут на підставі планів управління регулюють чисельність диких (копитних) тварин.

Можемо вийти і за межі Європи. В останні роки в США відкривають для полювання все більше заповідних територій, про що ми писали тут: Американський досвід полювання в ПЗФ У канадській провінції Квебек єдиними видами добування природних ресурсів на усій охоронюваній території є спортивне полювання та рибальство – усі інші форми експлуатації навколишнього середовища обмежені або заборонені.

Таких прикладів з міжнародного досвіду можна назвати багато. Об’єднує їх одне: мисливство – важливий інструмент охорони природи, соціально-культурна і економічна норма.

Чому мисливці відіграють важливу роль у збереженні природи?

  1. Вони приймають безпосередню участь в фінансуванні, моніторингу, збереженні і відтворенні популяцій диких тварин.
  2. Найбільше зацікавлені у збереженні природних ресурсів у довгостроковій перспективі (простими словами – аби було, на кого полювати в майбутньому).
  3. Контролюють чисельність інвазивних і хижих тварин, що дозволяє зберігати інші види диких тварин.
  4. Вкладають кошти і час в охорону природи і боротьбу з браконьєрством, в тому числі і у віддалених районах.
  5. Мисливство приносить доходи і робочі місця для сільської місцевості.

Очевидно, що Європа обирає шлях раціональності. Це закріплено в тому числі і в Європеській хартії полювання та біорізноманіття – регламентоване полювання може вносити позитивний вклад в збереження диких тварин і середовищ їх перебування, а також приносити користь суспільству. Україна ж під натиском «екологів» обирає шлях емоціональний – заборонити все і назавжди. Хоча нічого спільного з екологічною політикою наших ближніх і дальніх сусідів він не має.

Як тільки запрацює Верховна Рада нового скликання і будуть сформовані відповідні комітети, ми започаткуємо ініціювання змін діючого законодавства. Зокрема щодо ст. 18, 21, 26, 28, 40 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України».

Тож приєднуйтесь до нашого руху – розбудови мисливської галузі в Україні з урахуванням найкращого міжнародного досвіду і відповідно до принципів Європейської хартії полювання та біорізноманіття.