Розведення русаків Розведення русаків zlesnichchalup.cz

«Ні пуха, ні пера»...в Україні нема

З плином часу людина залучала до господарського освоєння все більше територій дикої природи, які слугували середовищем перебування для диких тварин. Як наслідок, природне відтворення диких тварин послаблювалось, їх чисельність скорочувалась. Тому розвинені країни вже давно задіяли і інтенсифікували  штучне розведення диких тварин для збільшення поголів’я дичини і його подальшого випуску в дику природи.

Щороку у дику природу Великобританії випускають приблизно 43 мільйони фазанів, призначених для комерційного полювання. В 2018 році із країн ЄС сюди імпортували більше 20 мільйонів інкубаційних яєць фазанів, і це вдвічі більше, ніж в 2015-му. Інша частина вирощується в місцевих розплідниках. Наприклад, в розпліднику дичини Bettws Hall за рік вирощують 1,5 мільйони особин цих птахів. Для порівняння – в українських розплідниках на території мисливських господарств маточне поголів’я фазана менше 5 тисяч особин, і 10,5 тисяч було випущено в дику природу. Англійська влада підтримує промислове розведення диких тварин: десяти найбільшим англійським фермерам, що займаються  розведенням куріпок, за рік виплачують більше 3 млн фунтів субсидій. А у 2018 році тут було засновано «Британський союз виробників дичини». Ця неурядова організація є рекламним майданчиком, який просуває серед населення споживання дичини, як продукту з відмінними харчовими якостями і корисністю для здоров’я, а також допомагає з реалізацією м’яса дичини його виробникам.

Португальський розплідник Caçabrava започаткувала бізнес по розведенню диких птахів 70 років тому, приділивши увагу «рідному» для піренейського півострова виду – червоної куріпки. І сьогодні тут за рік вирощують більше 500 тисяч яєць цього виду, експортуючи їх в різні країни. В Caçabrava налагоджене вирощування зернових культур, щоб зімітувати природне середовище і кормову базу для птахів, які стають джерелом екологічно чистого продукту харчування.

Крижень є найбільш багато чисельною у всьому світі качкою. Одночасно він є і одним з найбільш соціально-економічно важливих промислових видів птахів. Тому для збільшення популяції крижня лишень в ЄС щороку випускають у дику природу більше 3 млн каченят, вирощених в розплідниках. Зокрема, у Франції щороку випускають 1,4 млн каченят при їх природній популяції до 300 тисяч (взимку); в Чехії – 200-300 тисяч випущених каченят в 5-10 разів перевищують популяцію диких гнізд. Якщо у дикій природі крижні відкладають 8-12 яєць, то в штучних умовах від птаха отримують 50 яєць. Молодняк, котрий вирощують в розплідниках дичини, має набагато вищі показники виживаності, ніж в природі. При цьому коли молодняк випускають в природу, і проводять ряд біотехнічних заходів, він дичавіє. В українських мисливських господарствах передано для розселення в дикій природі було лиш 1 тисячу качок.

В 1960-1970рр країни континентальної Європи зіштовхнулись зі стрімким скороченням чисельності зайця-русака, і з того часу почали впроваджувати програми його реінтродукції і штучного розведення. До прикладу, у Франції в 1991 році заводчики об’єдналися у  Федерацію зайцеводів Франції. Результатом цього об’єднання стала можливість організації забезпечувати багаточисельні поставки штучно розведених зайців, виконуючи замовлення мисливської федерації країни.  На сайті Федерації зазначено, що заводчики утримують 120 000 зайців. В об’єднанні гравців мисливського сектору країни – Interprochasse – є 500-600 заводчиків дичини, які виробляють 14 млн фазанів, 5 млн червоних і сірих куріпок, 1 млн крижнів. Одне з завдань організації – підвищення популярності м’яса дичини серед споживачів.

В Чехії також приділяють значну увагу штучному розведенню русаків. В 2003 році тут з’явилась Асоціація заводчиків зайців, яка об’єднує приблизно 20 заводчиків. Вона підтримує зусилля мисливців по відновленню популяції вуханя в Чехії. Держава також не стоїть осторонь. Мисливські колективи, за умови випуску в дику природу мінімум 10 зайців, можуть отримати субсидію – станом на 2014 рік 1500 крон (приблизно стільки ж в гривнях) на одну випущену особину. В українських розплідниках маточне поголів’я хутрових звірів складало 25 особин, а в дику природу розселили лишень 28.

Досвід зарубіжних країн демонструє, що українські мисливці мають докладати більше зусиль і приділяти більше уваги штучному розведенню дичини. Бо саме вони є «інструментом», здатним збільшувати чисельність дикої фауни нашої країни. Саме вони можуть змушувати владу підвищувати продовольчу безпеку нашого населення через споживання екологічного м’яса дичини. Тож об’єднуємо наші зусилля для досягнення цієї мети!