Вольєрне господарство - успішні приклади розвитку

Вольєрне господарство - успішні приклади розвитку

Продовжуючи тему штучного розведення дичини (Перша частина), хотіли б звернути увагу на наступне. Дичинорозведення, як і відновлення середовищ перебування диких тварин, в першу чергу є компенсацією негативного впливу людини на дику природу.  В другу чергу – це можливість задовольнити мисливський попит на результативне полювання і подовшити мисливський сезон.

Так, Україні ще належить подолати багато перепон на шляху до активного розвитку напіввільного розведення мисливських видів. Але почати варто, напевно, зі зміни нашого відношення до вольєрного господарства.

Сьогодні в нашій державі лише закладено підґрунтя для розвитку штучного розведення дичини у вольєрах. Так, на майже 1200 мисливських господарств ми маємо трохи більше 200 розплідників диких тварин. Натомість країни Європи активно розвивають напрямок штучного розведення дичини, відкривши для себе переваги вольєрного господарства. Ось деякі приклади:

Словаччина – використала вольєрне господарство для приваблення трофейних мисливців.

У Словаччині вольєрне господарство є досить розповсюдженою практикою. Полювання у вольєрі дозволяє здобути бажаний трофей тим мисливцям, котрі не мають часу на вистежування звіра і можуть дозволити собі присвятити полюванню лише кілька днів на рік. У Словаччині, як і в багатьох інших країнах, полювання у вольєрі не вважають чимось неетичним, до того ж за рік воно може приносити такому господарству десятки тисяч євро, які вкладають у збереження, відтворення диких тварин і підтримку середовищ їх перебування.

Наведемо один приклад. В 70км від столиці Словаччини на гірських схилах збереглися такі види копитних тварин, як благородні олені, лані та муфлони. Наприкінці 1990-х на основі їх поголів’ї вирішили започаткувати мисливський бізнес, і організували мисливський вольєр «Балунки». За два десятиліття чисельність згаданих видів копитних збільшили в 2-8 разів, і вольєр став одним з провідних мисливських господарств країни, де розводять дичину. Мисливствознавці вольєру були впевнені, що найважливішим показником благополуччя популяції є генетична чистота, тому закупляли тварин в найкращих господарствах Європи. Селекційна робота, яка включала довготривале дослідження трофеїв, була відзначена WWF. Як результат – третина тварин, які щорічно підлягають відстрілу мисливцями, є трофейними особинами, а полювання приносить основну частину доходів вольєру. До речі, ці кошти господарство направляє не лише на розведення тварин, а й на забезпечення природних умов їх проживання – проводяться заходи з догляду за лісом, налагоджено охорону, лісовідновлення і навіть лісомеліорацію.

Іспанія – зробила огороджування території важливою частиною управління дикими тваринами

В 3 з 4 найбільш значущих автономних спільнот Іспанії приблизно 10–15% території припадає на  огороджені приватні мисливські господарств для великої дичини. Тому дехто називає країну європейським лідером по темпам огороджування земель. Загалом в Іспанії може нараховуватись близько 3000 таких господарств, загальною площею 2,15 млн га. В таких вольєрах зазвичай мешкають шляхетні олені, дикі кабани, муфлони та лані. Що ж спонукало іспанських мисливців будувати огорожі?

Історично зводити паркани землевласники почали задля мінімізації шкоди, котру копитні тварини наносили орним землям. Але з часом такі паркани стали запорукою запобігання неконтрольованих міграцій диких тварин і зменшення браконьєрства. По-перше, згідно з іспанським законодавством кожен може добути і залишити собі дику тварину, що вийшла за межі приватного землеволодіння, а для землевласника це означає фінансові втрати. По-друге, саме власник такого приватного господарства відповідальний за нещасні випадки, які відбуваються з вини диких тварин (аварії). Окрім того, вольєрне господарство дозволяє зберігати природні середовища перебування диких тварин і підвищувати їх якість.

Сьогодні такі господарства в Іспанії використовуються з різною метою – хтось прагне збільшити чисельність копитних тварин і заробляти на продажі полювання на них, хтось навпаки таким чином зменшує щільність поголів’я для покращення трофейних якостей диких тварин. Тут існують невеличкі вольєрні господарства, де місцеві органи влади реалізують ліцензії за невелику платню, і великі приватні господарства, що орієнтуються на заможних мисливців. Але, не зважаючи на розміри і кінцеву мету функціонування таких вольєрів, їх розглядають як перший крок на шляху до належного управління мисливським господарством.

Білорусь – довела, що наблизитись до європейської практики реально.

Мисливська Білорусь відома на пострадянському просторі своїми зусиллями по розвитку мисливського господарства. Видається, що країна намагається переймати успішні закордонні практики і не бачить перепон для того, щоб втілювати їх у життя. Серед переваг вольєрного господарства тут виділяють зокрема і можливість за короткий проміжок часу та при незначній чисельності штатних працівників збільшити поголів’я диких тварин і підвищити ефективність користування мисливськими угіддями. «Белгосохота» запевняла, наприклад, що досягти оптимальної чисельності шляхетного оленя в Білорусі можливо лише шляхом штучного розведення. Тому тут не лише будують вольєри для активного примноження мисливської фауни, а й організовують мисливські і екологічні тури у вольєри. У відомому господарстві «Красный Бор» площа мисливського вольєра становить аж 1386 гектар і це не випадково. Все ж таки у багатьох мисливців зберігається стереотип, що полювання у вольєрі дуже просте, тому справжньому мисливцю не підходить. Велика площа вольєру дозволяє гарантувати наявність трофею, в тому числі і нетипового для даного регіону, майже не відчуваючи відмінності від типового полювання. Розвиток вольєрного господарства дозволив країні розвивати і такий новий напрямок, як полювання з луком, бо вольєр пропонує ідеальні умови для такого виду полювання.

В Україні для активного розвитку вольєрного господарства сьогодні не вистачає зміни законодавчої бази. Необхідним є і надання державної підтримки, оскільки будівництво вольєрів зазвичай є непід’ємним з фінансової точки зору тягарем. А також зміна нашого менталітету і розуміння того, що огороджування значних територій для будівництва вольєрів є сприянням відновленню тваринного світу.