Інтерв'ю з Р. Ступчуком - як в Україну з Литви 220 оленів завозили

Інтерв'ю з Р. Ступчуком - як в Україну з Литви 220 оленів завозили

Завдяки зусиллям мисливського холдингу «Feniks Hunter» ліси Полтавщини поповнюються дикими тваринами. Дичинорозведення – загальноприйнятна європейська практика. В Україні, можна сказати, вона знаходиться лише на стадії розвитку.

«Feniks Hunter» об’єднує три мисливські господарства Полтавщини – ПАФ «Подоляка», ТОВ «Фенікс-2017» та ГО «МРТ «Попівське».  В минулому році тут розпочали відновлення популяції байбака – колись звичного, а нині рідкісного для регіону степового мешканця. В подальшому в лісах Полтавщини було розселено майже сотню муфлонів і плямистих оленів. Процес випуску диких тварин у вільну природу могли спостерігати учні місцевих шкіл, адже просвітницька робота і знайомство підростаючого покоління з дикою природою – також є обов’язком мисливців у всьому світі. Тепер свою домівку тут знайдуть 220 оленів.

Про те, як в складний для держави час мисливці не забувають про обов’язок примножувати нашу фауну і впевнено крокують до європейського рівня ведення мисливського господарства, ми поспілкувались з мисливствознавцем холдингу  «Feniks Hunter» Романом Ступчуком.  Р.М. Ступчук – дипломований біолог-мисливствознавець, закінчив Запорізький Національний Університет в 2005 році. Трудовий шлях розпочав в системі УТМР – від єгеря до головного мисливствознавця обласної організації. Деякий час працював на державній службі – спочатку районним мисливствознавцем Клеванського лісгоспу, потім головним спеціалістом відділу мисливського господарства Рівненського ОУЛМГ. Має викладацький досвід – завідував кафедрою мисливського та садово-паркового господарства Березнівського лісового коледжу. Довгий час працював мисливствознавцем ТОВ «МСК «Сокіл».

Романе Михайловичу, розкажіть про Вашу екологічну акцію.

В квітні 2020 року в наші угіддя було завезено 220 голів оленів – 120 плямистих і 100 благородних. Це висококласне племінне поголів’я. По благородному оленю це розведена чиста польсько-англійська племінна лінія; по плямистому також європейська лінія. Приїхали вони з оленячих ферм, розташованих у Литві.

Розкажіть трошки про європейський досвід – що являють собою оленячі ферми?

Я об’їздив практично усю Литву, там налічується близько 600 таких ферм. Вони фактично як фермерські (сільські) господарства. Це огороджена територія площею від 50 до 150 гектар. Практично усі розташовані на полях, засіяних простою травою або й взагалі без неї, бо копитні її вибивають. На території встановлена годівниця, її поповнюють сіном, сипучими кормами. Зазвичай ще для годування використовується спеціальний збалансований корм фабричного виробництва.

Існують різні види таких ферм – деякі займаються виключно одним видом копитних, деякі двома або трьома видами. Чим більше видів – тим більша площа. Якщо на фермі розводять більше одного виду тварин, то її територія розділена на частини по видам. Окрім того територію ділять на квадрати по племінним лініям.

Наприклад, відома новозеландська лінія, але вона дуже дорога, тому в Європі її мало. Є англійська, угорська, польська лінії. І от на таких фермах займаються селекцією, простіше кажучи експериментують. Взяли самку місцевої австрійської лінії, а самця з англійської лінії.

Для розуміння це, наприклад, можна порівняти з розплідником для породних собак, так?

Грубо кажучи так. Литва, яка вже давно пройшла усю цю «кухню», найбільше уваги в розведенні оленів приділяє польсько-англійській лінії, вона є найбільш висококласною, конкурентною і найбільш ефективною. У виведені цієї лінії досягли неймовірних результатів. Англійська через гіллясті роги – за три роки вони вже важать 8-9кг; польська дає  величину і масу самого оленя. Як результат – трирічні самці вже тягнуть на срібну медаль в оцінці трофеїв. І наразі ці племінні лінії конкурують на усіх виставках, отримуючи і мисливські, і оленярські гран-прі.

Чому вирішили зосередити свою увагу саме на цьому виду мисливських тварин?

Африканська чума свиней, нажаль, не оминула і нашу Полтавську область. В нас кабан залишився лише в одному мисливському господарстві, в інших двох взагалі по цьому виду копитних пусто. Тому зараз йде таке перепрофілювання в напрямку копитних на інші види. Тим більше, що те господарство, для якого ми придбали оленів, було «порожнє». А колись, ще в радянські часи, тут плямистого оленя було дуже багато. Тому саме якраз і вирішили відновити цю популяцію.

Яким чином здійснювали транспортування оленів з Литви?

Перевезення здійснювала відповідна транспортна компанія, яка займається саме перевезенням тварин. Це та сама компанія, яка в свій час  завозила оленів у відоме білоруське мисливське господарство «Красний Бор». В принципі, усе те саме – та сама фірма і ті самі олені, які білоруси завозили чотири роки підряд. Приїхали до нас нові лісові мешканці двома спеціальними фурами.

Білоруські мисливці, про яких Ви згадали, стверджують, що на території їх країни відновити популяцію оленів до оптимального рівня можливо лише виключно шляхом вольєрного розведення. А як щодо України?

Звичайно, по іншому ніяк. Можна це зробити і природним шляхом, але для цього треба років з 20, протягом яких не полювати і тільки охороняти їх. З вольєрами це набагато швидше – можна зробити за 3-4 роки, повністю відновити поголів’я у господарстві площею десь 20 тисяч гектарів.

Олені дістались свого нового місця проживання. Що далі?

Всього за один тиждень ми збудували два вольєри для перетримки диких тварин. Зараз вони знаходяться у цих вольєрах на карантині. І приблизно в середині літа, коли вони вже приведуть потомство, ми будемо випускати маточне поголів’я з приплодом у вільну природу. Наша мета зараз – наситити майже порожні мисливські угіддя. Тому перші 3-5 років ми не будемо полювати на маточне поголів’я, а воно усе марковане бирками. В цей період полювання проводитимуться або на наших місцевих оленів, або на «литовський» молодняк.

Якісь спеціальні умови для перетримки у вольєрах створені?

Звичайно. У вольєрі проведено біотехнічні заходи, встановлена кормушка. Буде здійснюватись підгодівля – корма, сіно, кукурудза, ячмінь, повністю весь спектр усіх необхідних мінералів і вітамінів їм забезпечено. Загалом, усі види кормів, якими вони харчувались в Литві і до яких звикли, ми їх даємо і тут. І якщо там вони утримувались на території полів, то тут у нас ще у вольєрах присутній ліс. Тобто вже одразу йде адаптація до наших природних умов, в яких вони будуть жити.

Чи є на території Ваших угідь вольєрне господарство?

Поки що немає, але є в планах. Зараз ми плямистих оленів випускаємо у вільну природу, і на базі вольєру для перетримки плануємо зробити оленячу ферму. Там вже тварин по лініям розподілимо, і будемо займатися племінним поголів’ям. Поки що ця задача в планах, але в такій далекій перспективі. Спочатку необхідно наситити угіддя дичиною, запустити якісь послуги, полювання, а вже далі займатися племінним дичинорозведенням.

У європейських країнах вольєрне господарство є дуже розповсюдженою практикою, зокрема, і для відтворення популяції оленів. Як гадаєте, в Україні такий вид діяльності має перспективи?

Якщо ціна буде нормальна, то це перспективно. От у нас в Україні на сьогоднішній день є вже 4 оленячі ферми, які я знаю. На Волині дві, одна в Конотопі і одна ще тільки будується в Рівненській області. Але якщо порівняти ціни, то напряму з Литви привезти дешевше, ніж купити в Україні. Бо конкуренції у нас немає, і вони можуть дозволити собі запросити такі високі ціни.

Загалом, це достатньо великі інвестиції? Якщо не секрет…

Усе залежить від статусу ферми, що реалізує племінне поголів’я. Наприклад, є ферми, які лише стають на ноги, вони хочуть завоювати ринок і встановлюють порівняно демократичні ціни. Є ферми імениті, які вже мають власний бренд, там, звичайно, ціни дорожче. Але по факту, олені-то одні й ті самі – «нові» оленярі закуповували поголів’я у іменитих і вже його розводили. Загалом, з транспортуванням і оформленням усіх документів самка обійдеться приблизно в 900 євро, самець від 3 років 1800 євро, молодняк приблизно по 700 євро.

Як щодо державної підтримки? Адже юридично Ви поповнюєте державний мисливський фонд?

Якщо взяти Європу, то там існує державна підтримка дичинорозведення. Такі ферми дотують, наприклад, ще в минулому році в Польщі точно видавали дотації. У нас, нажаль, держава нічого не дотує. І не те, що не допомагає, можна сказати, що більше шкодить. Маю на увазі проходження величезної кількості бюрократичних процедур. Якщо відверто, поки все правильно оформили для ввезення цих оленів, то я вже двічі посивів.

Настільки складна процедура?

Ну наприклад. Олені приїхали до нас в неділю, але ні митники, ні ветеринари не зволили до них прийти – у держслужбовців вихідний. І цілу добу тварини мали простояти у фурі на митниці, а для них це додатковий стрес. Потім збирай усіх необхідних спеціалістів по усьому місту, за власний рахунок машиною вози їх для оформлення усіх необхідних документів. Коротше кажучи, «порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих». І мова не йде про якісь конкретні персоналії, ні, навпаки всі наче були готові допомагати нам в цій добрій справі. Але держслужбовці зобов’язані діяти в рамках існуючих законів.

Тобто, найбільший жах – то є діючі вимоги законодавства?

Так. Ну наприклад, щодо карантину. Існує порядок ввозу в Україну диких тварин, зокрема, вони мають пройти перевірку на декілька видів захворювань. Спочатку у Литві тварин ставлять на карантин, у кожного оленя відбирають кров на усі необхідні аналізи, щоб відібрати повністю здорове поголів’я. Потім нам присилають на кожну особину литовський документ про результат аналізу, завірений печаткою, з перекладом. Приїхали тварини сюди, а наші ветеринари кажуть – ці документи не підходять, будемо відбирати проби на аналізи по-новому. І починається – ветеринари заходять в ту фуру, знову у кожного оленя беруть аналіз, тварини нервують, починається колотнеча, навіть людей можуть травмувати – нашому єгерю зламали носа, поки ці проби відібрали!

От і питання – якщо ви не вірите іноземним документам, тоді і не вимагайте їх у експортера! Хай олені приїдуть сюди і тут вже по факту один раз відбирайте ці проби. А ще краще це робити вже на території карантинного вольєру, через 1-2 дні, щоб тварини трохи відійшли від стресу.

Очевидно, законодавство потребує змін. Що, на Вашу думку, тут найважливіше?

В першу чергу необхідно спростити процедуру ввозу тварин, щоб вона була чиста і прозора. Це ще добре, що ми вирішили взяти брокера, який займався усією «паперотворчістю». Але це все додаткові витрати – розмитнення тварин, виїзд ветеринара і т.д.

Ще одна важлива проблема – наша «недореформа» Держпродспоживслужби, в яку об’єднали усіх кого тільки можна, і кожен спеціаліст киває на іншого. 

Дякуємо за розмову, і бажаємо сил і наснаги у втіленні подальших планів у життя!