Admin

Admin

НОВОЕ  ЗВУЧАНИЕ  СТАРОЙ  ОПЕРЕТТЫ, или  ГЛАС  ВОПИЮЩЕГО  КОНСЕРВАТОРА

Не знаю, как вам, а мне весьма по душе зажигательные, оптимистичные, наполненные лёгким юмором произведения Имре Кальмана. Да вот взять хотя бы «Летучую мышь». Самая что ни на есть охотничья история! – весь сюжет заверчен вокруг обвинения незадачливого главного героя... в браконьерстве, в незаконной добыче рябчика (вид дичи оставляю всецело на совести переводчика; может, в оригинале и куропатка, - суть не в этом). Все искромётные коллизии венчает гениальная сцена, особенно памятная тем, кто видел экранизацию оперетты. Адвокат спасает героя от тюрьмы, разыскав свидетеля (он же пострадавший) – лесника. Оказывается, вся дробь угодила ему в... ну, в общем, пониже спины. И импровизированная речь защитника трогательна и убедительна: «Всем известно, что заряд двуствольного охотничьего штуцера (!) состоит из 50-ти дробин; в зад потерпевшего попали все 100; следовательно, в рябчика не попала ни одна; значит, он остался жив, и состав преступления отсутствует!» - так, или очень близко к тексту.

            В последнее время всё чаще приходится читать о загрязнении окружающей среды свинцовой дробью, представляющем якобы грозную опасность для биосферы. И доводы экологов, казалось бы, логичны, однако... рискну всё же взять на себя роль кальмановского адвоката, - а вдруг чего и выйдет, чем чёрт не шутит!

            10 – 13 апреля текущего года в Каменце-Подольском прошла Восьмая научная конференция орнитологов запада Украины, посвящённая памяти Густава Бельке. Листая сборник трудов этого действительно представительного форума («Приоритеты орнитологических исследований», К.-Подольский – Львов, 2003, 212 с., на украинском языке), «навскидку» попадаю в тезисы доклада Р.А.Новицкого (Днепропетровский универститет) – «Охота на водоплавающих птиц как фактор экотоксикации водоёмов». Автор сообщает читателям интересные данные (стилистику сохраняю): «Дробью такого размера (№№3-4) охотятся только на уток всех пород большого и малого размера, серую куропатку Perdix perdix, рябчика Tetrastes bonasia, вальдшнепа Scolopax rusticola, фазана Phasianus colchicus» (с. 155). А также, - добавлю уже от себя, - на павлина и на всю «Большую Пятёрку». Особенно логически обосновано в контексте темы доклада упоминание... куропатки, рябчика (где ты, вечно живой Кальман!), сугубо водоплавающего вальдшнепа и аналогичного фазана. Во-первых, охота на рябчика в Украине вроде бы как запрещена; во-вторых, никто его тройкой-четвёркой не стрелял сроду (да и не слыхивал никто о рябчиках Самарского залива Запорожского водохранилища, о котором, собственно, и идёт речь в публикации); точно так же палить этой, весьма крупной, дробью по куропаткам и вальдшнепам станет лишь очень большой оригинал, не имеющий конечной целью попасть в такую малогабаритную дичь... Несомненно, иной раз на заячьей охоте случается свалить куропатку либо вальдшнепа и «двумя нолями», но ведь на то и исключения из правил, чтобы правила эти подтверждать, запоминаясь в качестве необычных казусов! Ну, вот, разве что фазан... дробь на него действительно требуется покрупнее, и обожает он, шельма, скрываться в тростниках по болотам (правда, предпочитает высохшие) и по берегам лиманов. Так что за фазана прошу прощения: какая-никакая дробина всё же в воду рано или поздно булькнет.

            А в целом – не совсем понятно, зачем после вполне уместного упоминания «уток всех пород большого и малого размера» (хотя для чирков явно предпочтительнее семёрка, а то и восьмёрка) идёт этот наукообразный список видов: для объёма публикации, что ли... Да и, если разобраться, кому какая разница, что за дробь в патроне, - вес дробового снаряда как правило не зависит от диаметра дробин (т.е. – зависит очень мало: крупной дроби – на пару граммов больше, а мелкой – на пару граммов меньше средней массы), и для ружья определённого калибра является величиной практически постоянной. Так что давайте, следуя персонажу из Козьмы Пруткова, «приведём сии дроби к общему знаменателю» и - подчёркиваю! – на время оставим в покое  размеры этих свинцовых шариков, столь любезных охотнику и невыносимых «зелёному».

            Читаем дальше. «Опрос 86 охотников непосредственно в магазинах (оружейных, надо полагать) в течение лета показал, что 92% приобрели патроны именно для охоты на водоплавающую дичь (на водоёмах). В среднем вес дробового снаряда в патроне составляет 32 г (от 28 до 50 г). Таким образом, к открытию сезона охоты  (в 2002 году – 10 августа) охотниками (Днепропетровска) было приобретено в виде патронов и россыпью более 42100 кг свинцовой дроби. Значит, около 39000 кг свинца (92% приобретённого) должно было попасть в Днепровское (Запорожское) водохранилище только за летне-осенний период 2002 г.». Не станем уточнять метод подсчёта среднего веса дробового снаряда, - по крайней мере пределы его указаны вполне правдоподобно: 28 г – снаряд доброй старой тулки 16-го калибра, 50 г – полновесный снаряд «Магнума» 12-го калибра (хотя популярность его у наших охотников не так уж и велика), 32 г – стандартный снаряд ружей наиболее ходового в настоящее время 12-го калибра. Малыми калибрами (20, 28, 32 и 410-м) автор законно пренебрегает. И в дальнейшем с арифметикой полный порядок, 92% от 42 тонн вычислены точно. Правда, совсем ведь не обязательно выпулять весь боезапас за один сезон: в конце года почти всегда остаётся некоторое количество патронов, так что метод «магазинного» опроса, согласитесь, не слишком корректен. Во всяком случае, я бы не пересчитывал весь приобретённый свинец на текущие лето-осень...

            А теперь – внимание! – «По научным данным, в водоёмы Днепрпетровской области со сточными водами (антропогенный и техногенный факторы) ежегодно попадает от 643 до 786 кг свинца в виде солей (Кораблёва и др., 2001)». Запомнили?

            Далее автор решительно вычисляет, опираясь на пропускную способность взятого в качестве примера охотхозяйства (280 человек в день) и на интенсивность стрельбы в день открытия охоты (29 – 65 выстрелов на охотника, а это – 47 выстрелов в день в среднем!), что за сезон на дно Самарского залива попадёт не меньше шести тонн токсичного металла. То есть – в 10 раз больше, чем от промстоков. Тоже запомнили?

            Но ведь здесь и «зарыта охотничья собака»! Во-первых, интенсивность стрельбы, как и посещаемость угодий охотниками, максимальны именно в дни открытия летне-осеннего сезона; во-вторых, ну не все же эти 280 палят, как во время какого-то «индо-пакистанского инцидента»! За первые два дня охотничьего сезона 2003-го года лично я выпустил аж 10 зарядов (патроны фирмы «Fiocchi», по 34 г дроби №6 в каждом) и добыл три кряквы и красноголового нырка, чего и вам желаю. И довольно: патроны нынче превесьма дороги. Так что же получается, - и я «в среднем» выстрелил 29-65 раз?!! Днепр-то у нас общий, что в Самарском заливе, что в Вишенках под Киевом, - как и цены на боеприпасы. Буквально через неделю после открытия охоты посещаемость угодий падает по меньшей мере раз в пять, а интенсивность стрельбы в пересчёте на одного человека – не менее чем вдвое, и это ни для кого не секрет. А там – у основного «фигуранта», кряквы – начинается частичная линька, смена контурного пера, так что суточные перелёты сами собой прекращаются до конца сентября, а запавшую по камышам утку не поднять на крыло и своре бешеных дратхааров! Так что «презренного металла» получится всё же не шесть тонн, а явно поменьше. Ну согласитесь, не гневите Бога!!

            Металлический свинец в водной среде химически инертен: он даже окислиться толком не в состоянии – недостаёт кислорода в толще надёжно изолирующего дробь донного ила, а ведь главную токсикологическую опасность представляют именно его гидратированные окислы, а не сам металл. Возможность вторичного загрязнения при изменении рН среды, о которой пишет орнитолог, носит, увы, чисто теоретический характер: чтобы это произошло, практически необходима замена речной воды... кислотой! Да ещё – при интенсивной аэрации донных отложений!! Вот растворимые техногенные соли, упомянутые выше – это действительно грозная опасность для окружающей среды; но при чём же здесь охотники?!.

            Да дело и не в этом. Я затеял спор отнюдь не имея целью поссориться с г-ном Новицким. Он-то как раз и являет собой пример достойного, непредвзятого исследователя, чем лично мне крайне симпатичен: уж очень отличается от «стандартных» оппонентов в лучшую сторону. Из дальнейшего текста его доклада явствует, что он, не удовлетворившись сухими теоретическими выкладками, просеял драгой 35 образцов ила со дна полюбившегося ему залива на площади акватории 14,1 га. И что же? – на песчаных (!) слабо заиленных (!!) грунтах количество дробин колебалось в весьма угрожающих пределах: от 0,35 аж до 2,04 дробин на 10 квадратных метров! А на сильно заиленных участках даже драга не улавливала дроби «вследствие размещения в глубоких слоях ила» (с. 156)! Казалось бы, комментарии излишни. В охотничьих угодьях Украины преобладают именно сильно заиленные донные участки, особенно там, где глубина водоёмов невелика и вероятность заглатывания дроби «благородными» речными утками и лысухой максимальна. А утка, замечу вскользь, всё же не драга... учёный роет глубже, на то он и учёный!

            Я недаром, не боюсь повториться, испытываю глубокое уважение к цитируемому автору. Ну, хотя бы за то, что он не голословен, за то, что приводит не только данные литературы, но и результаты собственных полевых исследований, за то, что академически корректен, сдержан и абсолютно не категоричен, особенно там, где вплотную подходит в своей работе к заключительным выводам.

            Итак, вот краткие итоги его сообщения. На дно Самарского залива попадает в виде дроби до 6 т металлического свинца в год (теоретические расчёты автора); в водоёмы Днепропетровской  области в составе растворимых солей попадает более 600 кг свинца ежегодно в качестве промышленных стоков (Кораблёва и соавт., 2001); свинцовая дробь обнаруживается методом просеивания донных образцов только на песчаных и слабо заиленных грунтах в количестве 1 дробина на 10 квадратных метров, в заиленных местах не обнаруживается вообще – и это в угодьях, десятки лет кряду испытывающих предельно мощный (! – Ю.Я.) охотничий прессинг (результаты личных исследований автора); водные растения интенсивно поглощают свинец из воды (!), и уровень его содержания в растительной массе Самарского залива колеблется в широких пределах: 2,3 – 26,88 мг/кг сухого веса (Сподобцева, Заверталюк, 1993). «Таким образом, - предостерегает Р.А. Новицкий, - водные растения, в значительной мере являясь пищей водоплавающих птиц, играют существенную роль в миграции тяжёлых металлов по трофической цепи <…>. Кроме того, в иностранной литературе зафиксированы случаи отравления водоплавающих птиц во время заглатывания (ну, «во время» – уже не «вследствие»... или это так рука вывела, а имелось в виду именно «в результате заглатывания» ?) свинцовой дроби со дна водоёмов (Yensen, 1994)». А посему, - делает учёный архиверные выводы, - «необходимо проведение кропотливых биоэкологических исследований <…>, конечными результатами которых должно быть обоснование пропускной способности водоёмов (хорошо знакомое «Не пущать»!) и рекомендации обществам охотников повысить мастерство стрельбы, что в 3 – 5 раз снизит расход боеприпасов» (а вот здесь – браво, г-н Новицкий! – я всецело на Вашей стороне!! – вот только №№ дроби, если Вы, конечно, не против, буду выбирать по своему усмотрению - Ю.Я.).

            Как мы уже показали, цифра 6 тонн, вероятно, несколько завышена; одна дробина на 10 квадратных метров, да ещё и только там, где на дне золотистый песочек – совершенно несерьёзно, согласитесь, - это уже какая-то ловля жемчуга получается; миграцией тяжёлых металлов по трофическим цепям сегодня никого не удивить, но из воды растения могут получать только свинец, входящий в состав растворимых солей этого металла в промышленных стоках (металлический свинец, надёжно погребённый в донных илах, водным растениям не доступен практически абсолютно). Комментируя приведённые автором сведения по содержанию свинца в ряске, рдестах и нитчатке (жёстким роголистником вряд ли кто-либо прельстится, да и у рдестов утки и лысухи едят в основном только семена), прошу обратить особое внимание: данные Сподобцевой и Заверталюка представлены в пересчёте на 1 кг сухого веса указанных растений. Т.е., учитывая более чем 80%-е содержание в них воды, смело делим эти цифры на 5 и получаем 0,5 – 5,3 мг/кг сырой массы, что вполне соответствует действующим санитарным нормам (об этом – далее) по свободному (растворённому) свинцу.

 И я с маниакальным упорством повторяю свой вопрос: «А какое отношение ко всему этому имеют охотники? – и не напоминают ли все претензии к ним обычную в средние века охоту на ведьм?!».

Собственно, смыслом кропотливого (это я говорю совершенно искренне и серьёзно) труда исследователя явились цифра 1 дробина на 10 квадратных метров дна и рекомендация вполне в духе железнодорожного кондуктора из «Вокруг света за 80 дней» Жюль Верна: «Джентльмены, прошу вас, не палите мимо, - компания взыщет с меня за обивку»... И не нужно зеленеть от злости на честного зоолога, друзья «зелёные»! – вот эта его знаменитая дробина на 10 м2 – возможно единственная объективная цифра, выловленная за последнее время из потоков грязи, извергаемых на нашего брата-охотника.

Почти для всех авторов, касающихся этой «козырной» в наши дни темы, характерно пренебрежение конкретными числами. Ну хотя бы кто-нибудь привёл санитарные нормы содержания свинца в мясных и растительного происхождения продуктах, или предельно допустимые концентрации (ПДК) его растворимых соединений в воде... и ведь не Государственная это тайна, а так – боязно попасть впросак и, пусть случайно, предоставить аргумент в пользу «противной стороны»; говорить же вообще, вокруг да около, куда как спокойнее. Также никто (камешек в огород орнитологов!) не приводит данных о времени нахождения гастролитов в желудке птиц в норме и при замене их посторонними предметами, в частности – свинцовой дробью.

И вторая черта, присущая участникам «крестового похода» против свинца – за редким исключением дремучее невежество в области химии, причём в объёме её курса... за среднюю общеобразовательную школу! Господа, полноте, - вы что, уроки химии прогуливали чаще, чем прочие?!. Ну что ж, давайте заглянём в последнее издание учебника общей химии Н.Л. Глинки, на котором выросло не одно поколение исследователей-естественников, и от изучения которой никто не освобождал ни зоологов, ни ботаников, ни, тем более, экологов. В нём, на страницах, посвящённых свинцу, мы найдём массу информации по интересующему нас вопросу. В частности, узнаем, что на воздухе свинец быстро покрывается тонким слоем оксида, защищающего его от дальнейшего окисления. Вода сама по себе не взаимодействует со свинцом (!), но в присутствии воздуха свинец постепенно разрушается водой с образованием гидроксида свинца. Однако при соприкосновении с жёсткой водой свинец покрывается защитной плёнкой нерастворимых солей, препятствующей дальнейшему действию воды и образованию гидроксида. Вам ясно, уважаемые оппоненты? – в мягкой (читай – болотной) воде свинец, погружённый в толщу гниющих растительных остатков, не выщелачивается из-за недостатка кислорода (кислорода там и днём с огнём не найти, - сплошное маслянокислое брожение, не верите – понюхайте); а на упоминавшихся уже песчаных грунтах (там, где есть движение воды, связанная с ней аэрация, но и где жёсткость воды всегда выше) – надёжная химическая изоляция металла плёнкой сульфата или основного карбоната. И, в обоих случаях, - исключение из трофических цепей: ну лежит себе дробь и лежит, и никому (с химической точки зрения) не мешает...

Да, кстати, о «вторичном загрязнении биоты при изменении рН водной среды» (Новицкий, с. 156). Там же, у Глинки, ясно сказано: разбавленная соляная и серная кислоты (кислоты, а не подкисленная вода – Ю.Я.) почти не действуют на свинец. В концентрированной серной кислоте свинец растворяется только при нагревании; и лишь в азотной кислоте свинец растворяется легко, причём в кислоте невысокой концентрации быстрее, чем в концентрированной. Но когда в наших реках потечёт вместо воды пусть и разбавленная, но всё же – азотная кислота, вряд ли будет уже кому вспоминать об охотниках с их свинцовой дробью, не правда ли...

Причём в плену искренних (не сомневаюсь в этом нисколько!) заблуждений пребывают и те, кто в силу своей высокой должности призваны осуществлять управление биологическими ресурсами. Например, в №5 «Охотника» помещена статья начальника отдела животного мира Минэкологии, кандидата биологических наук В. Домашлинца «Свинцовая дробь: проблемные вопросы и пути их решения». «Как происходит загрязнение свинцом природной среды во время охоты?» - риторически вопрошает автор читателя. И тут же всё разъясняет: «Каждый патрон дробовика, используемого при охоте на гусей и уток, содержит 280 дробинок» (с. 38)! – Снова призрак Имре Кальмана бродит по Европе: помните его злополучный штуцер? Да что же это за пагубная страсть такая – считать дробь в патронах! И сообщать результаты подсчёта... охотникам!! Как будто мы не знаем, что дробин может быть и 60, и 360, и что количество их не имеет ни малейшего значения. Имело бы, поскольку суммарная площадь поверхности мелких дробинок во много раз превышает площадь поверхности равной навески крупной дроби, но мы только что узнали из учебника химии: металлический свинец с водой не взаимодействует вообще.

Продолжим цитирование: «В Канаде, например, где подробно изучалась эта проблема, <…> загрязнение дробью водно-болотных угодий, где происходила наиболее интенсивная охота, достигало 200 дробинок на квадратный метр. Считается, что такие же показатели характерны и для других стран» (там же). Хотелось бы услышать аргументированный ответ на вопрос: кем считается, и на каком, собственно, основании? И куда нам девать скрупулёзного исследователя Новицкого с его не укладывающейся в модные теории пресловутой дробиной на 10 квадратных метров?! У нас что, страна совсем уж «другая»?!! А ведь и вправду другая: практически все исследования, выполненные в Канаде, на Аляске, в Норвегии касались приполярных районов массового гнездования гусей и уток, водоёмы которых имеют мерзлотное дно, лишённое рыхлого ила. Так что, в то время как наши крыжни могут рыться вполне безопасно, их заокеанские и скандинавские собратья и впрямь наглотаются дроби...

И, наконец, - перл! – на той же 38-й странице читаем: «Должны пройти десятки и сотни лет, прежде чем свинцовые дробинки растворятся в воде. Кроме того, дно водно-болотных угодий часто бывает достаточно плотным <…>». Приветствую Ваш оптимизм, господин Домашлинец! – и всё же вынужден Вас огорчить: свинцовая дробь никогда не растворится в воде, даже за миллион лет... так что – не ждите зря и не теряйте драгоценного времени. Ох уж эти ссылки на зарубежную литературу! – ну где, где это дно болот часто бывает плотным? – что же сапоги-то на охоте так вязнут?! В Канаде, на Аляске, в России, одним словом – «на северах» - да, бывает, и сколько угодно, но не в заиленных же заливах и старицах нашей благословенной Украины! Да, кстати, и ещё одно противоречие: если свинец (допустим «на минуточку») всё же растворяется в воде, но так медленно («десятки и сотни лет»!), то и проблемы, по всей видимости, не существует: медленно в данном случае для биосферы было бы куда как безопаснее, чем быстро.

Кстати, вернёмся, как и обещано, к вопросу о размерах дробинок. Следуя рекомендациям Р.А. Новицкого, но только касающихся совершенствования в стрелковом мастерстве, а не использования напропалую дроби №№3 – 4, отметим, что стреляя в меру (15-35 м) дробью, соответствующей ружью и дичи (для кряквы и 12-16 калибров это – в августе – дробь №6-7, в сентябре-октябре №5, и только позже, вплоть до декабря, - упомянутые в самом начале №№3 и 4), мы действительно можем резко сократить антропогенный занос металлического свинца в водные биоценозы. Поскольку при такой разумной стрельбе результативность её резко подскочит, а расход боеприпасов несомненно уменьшится, как и расходы на их приобретение. Крупная тяжёлая дробь, в полном соответствии с уравнением Стокса, будет быстрее и глубже погружаться в вязкий ил, чем мелкая и лёгкая. И птицы в качестве гастролитов смогут (если захотят!..) использовать именно дробинки малого диаметра, в единичных экземплярах имеющих меньшую, чем крупные дробины, реакционноспособную площадь поверхности. Т.о., опасность будет представлять только заглатывание большого количества дроби с большой суммарной площадью поверхности, о чём уже говорилось выше.

По неопубликованным данным (личное сообщение) орнитолога О.Ф. Головача, доцента Национального педуниверситета им. Драгоманова, при вскрытии мускулистых желудков 800 крякв, добытых в Киевской и Черкасской областях, проглоченные свинцовые дробинки были обнаружены им только у 26 птиц. Это составило 3,25%, причём отметим, - птицы эти были благополучно отстреляны влёт, а отнюдь не погибли от интоксикации «в страшных мучениях».

Читаем у В. Домашлинца: «Последние исследования в Европе и Северной Америке показали, что примерно 40% всех водно-болотных птиц поглощают по крайней мере одну дробинку за сезон» (с. 39). Возможно, очень даже возможно, что в Северной Америке этих процентов и сорок, но опасаюсь, что и в заглатывании дроби нам не только обогнать, но и догнать Америку будет трудновато. А разве можно сравниться в проворстве «дробеглотания» с упомянутым в статье пациентом из Ньюфаундленда, в аппендиксе (а не в «аппендиците», кстати) которого перекатывались 200 дробин, - прямо как на квадратном метре дна... это же надо было так оголодать!! Как я уже писал, подобные случаи носят казуистический характер и не могут служить иллюстрацией закономерности: ну имеет человек специфической формы аппендикс, - так это, как говорят нынче, - его проблема.

Вся беда в том, что исчадие ХХ века – Интернет – позволяет оперативно отбирать именно подтверждающие вашу точку зрения научные источники. А исследователь должен быть холодным, как термометр: всякая информация, носящая объективный характер, имеет быть мила его сердцу, вне зависимости от корпоративных симпатий и «партийной» принадлежности.

Вопрос об интоксикации водоплавающей дичи свинцовой дробью, пожалуй, ещё можно считать открытым: очень уж всё в его решении неоднозначно и слишком зависит от конкретных местных условий. Ну нельзя здесь стричь всех под одну (замечу – американскую) гребёнку! Почему-то никто не приводит данных о времени нахождения в мускулистом желудке дикой утки нормальных гастролитов и посторонних предметов, их заменяющих, как никто не указывает и пределов значений рН желудочно-кишечного тракта птиц. Понятно, что любознательный профессор Мантейфель ничтоже сумняшеся накормил бы дробью разных сортов сотню селезней, и очень даже легко: «кюбзовцы» придержали бы, а он засыпал бы через воронку. И через каждые пару часов отправлял бы крыжака в мир иной,  учитывая задержавшуюся в желудке дробь и её состояние, а случись у него под рукой атомно-адсорбционный спектрометр – так ещё и регистрируя попутно динамику накопления свинца в птичьем мясе. Но, по счастью, мы – «зелёные» гуманисты, и подобного зверства учинять не будем. А что же будем? – а станем механически переносить выводы из зарубежных статей на благодатную почву нашей конъюнктуры: и мы, мол, пахали в заданном, в смысле – западном, направлении, - вот борозда...

Что же касается столь полюбившейся Минэко альтернативной дроби, то и здесь не всё так просто, как пытаются нам представить. Ну надо же! – предлагают дробь делать из... висмута, цинка (между прочим, тоже токсичный тяжёлый металл, но более химически активный, чем Старик Плюмбум), молибдена, вольфрама... это же сколько такой патрончик стоить будет?!! – уж лучше сразу дробь катать из золота, а пули отливать... серебряные, против «зелёных» привидений и ночных экологических кошмаров!        

А если серьёзно – остаются сталь да олово. По вполне понятным причинам предпочтение отдаётся стали. Но, имея значительно меньший удельный вес по сравнению со свинцовой, стальная дробь занимает в патроне слишком много места. Даже в случае применения специальных порохов с высокой насыпной плотностью, полновесный снаряд стальной дроби может поместиться только в патроне типа «Магнум». А для такого патрона необходимо и ружьё «Магнум», имеющее патронник 76 либо 88 мм. Подавляющее же большинство охотников владеет ружьями со стандартным, длиной 70 мм, патронником (65-мм патронник, похоже, уже вымер как биологический вид, радуя сердца только ценителей раритетного оружия). Следовательно, огромную массу законопослушных граждан пытаются вынудить к приобретению дорогостоящих новых ружей, стреляющих более дорогими патронами, цены на которые ещё взлетят, как фазан из ежевики, поскольку ни производство, ни – пока – импорт патронов со стальной дробью ещё не налажены. А это – ни что иное, как нарушение прав человека! В то время, как производственное объединение «Tacho» и шосткинский «Импульс», выпускающие отечественные патроны (их можно и следует покритиковать, но они – есть, и стоят не в пример дешевле, чем те же «Fiocchi» или «Hubertus»), наконец встали на ноги, господа «зелёные» грозят им разорением, а бюджет пытаются лишить налогов с продажи свинцовой дроби и снаряженных ею боеприпасов, популярность которых остаётся неизменной с ХVI-го века. Кроме местных производителей пострадают многие фирмы, импортирующие патроны зарубежного производства... и ради чего вся эта головная боль? – а ради того, чтобы заменить прекрасную дробь значительно худшей.

Лёгкие стальные дробины, имеющие заведомо низкие внешнебаллистические свойства, характеризуются меньшей поперечной нагрузкой, из-за чего быстрее теряют скорость и обладают поэтому пониженной дальноубойностью. Выход, казалось бы, кроется в укрупнении дроби, но это повлечёт за собой уменьшение количества дробин в снаряде, т.е. – снизит вероятность надёжного поражения дичи.

Не следует забывать также, что стальная дробь, при своей высокой твёрдости, царапает и преждевременно изнашивает ружейный ствол. Известный французский оружиевед Жан Бертон в своей книге «Охотничье оружие мира» (2002) пишет, что «стволы лишь немногих современных ружей способны выдержать стрельбу такими боеприпасами»  (с. 157). Это всё равно, что глотать неразжёванные сухари вместо нормального хлеба... Частично решая проблему, альтернативную дробь не применяют без специального пластмассового контейнера, изолирующего снаряд от стенки ствола и обеспечивающего безопасное для ружья (и стрелка!) прохождение им дульных сужений. Но контейнер – это автоматически повышение кучности боя и без того крупной, «не по росту» дичи дробью. Отсюда пойдут не только частые промахи, но и многочисленные подранки; вы этого добиваетесь, гуманные экологи?.. Понятно, что стратегической целью наших оппонентов является искоренение охоты как таковой в масштабах планеты; но вот с этим уж им явно придётся обождать, увы!

Так что все разговоры о том, что альтернативная дробь при адекватном техническом подходе не только не хуже, но даже лучше традиционной, критики явно не выдерживают. Что-то спортсмены, занимающиеся стендовой стрельбой, не спешат переходить на эту «лучшую» дробь.

Украина присоединилась к различным «свинцовым» конвенциям, приняв на себя обязательства, вряд ли выполнимые в ближайшем будущем. Но ведь все конвенции, по образцу знаменитой Бернской, предполагают и механизм выхода из числа стран, ратифицировавших соглашение... Понятно, что «обратного хода» не будет. И журнал «Охотник» пожалуй не может повлиять на политику охоты в Украине. Но вот формировать идеологию охоты, работать на её перспективу – может и должен. И – работает.

Здоровый дух конструктивной дискуссии, присущий публикациям этого журнала, более всего напоминает мне свободную внутреннюю атмосферу знаменитой «Природы и охоты» под редакцией незабвенного Леонида Павловича Сабанеева. А он дискуссий не боялся, смело предоставляя журнальные площади представителям обеих сторон... оно и понятно: дискуссия – двигатель прогресса. Так прямо и видится мне рубрика типа «Discussion club», - польза от неё может быть немалая. Читатели имеют право знать, куда их пытаются вести «молодые экологические капитаны»!

В заключение комментария к статье «Свинцовая дробь...» («Охотник» №5, сс. 38-39) позволю себе высказать недоумение: ну почему о вопросах, связанных с охотой, берутся судить люди, от охоты далёкие и материальную часть её знающие не так, чтобы очень. Ведь явно же есть в Управлении биоресурсов и дельные охотники... да хотя бы тот же Григорий Парчук, в прошлом – непревзойдённый стрелок. Сколько охотничьих приключений пережили мы с ним на берегах Супоя, Стохода и Припяти... вот ему бы и карты в руки!

Передо мной лежит документ, утверждённый Минюстом Украины 30 ноября 1998 года. Это - «Обязательный минимальный перечень исследований сырья, продукции животного и растительного происхождения <…>, которые следует проводить в государственных лабораториях ветеринарной медицины <…>». Вот взятые из него предельно допустимые концентрации (ПДК) свободного свинца, которые можно приблизительно экстраполировать для характеристики его миграции по трофическим цепям наших водоёмов. Моллюски и ракообразные – не более 10 мг/кг, сочные корма (примерный аналог водной растительности, упомянутой выше, а также -  основа питания пролётных гусей) – не более 5 мг/кг, зерновые и зернобобовые для скармливания животным (основной корм уток в сентябре – октябре) – не более 5 мг/кг, рыба пресноводная свежая – не более 1 мг/кг, птица свежая – не более 0,5 мг/кг. И ещё, из другого нормативного документа – вода для прудовых (форелевых и карповых) хозяйств – не более 0,1 мг/л. Так что – думайте, учёные.

Ну а я, верный избранной традиции, завершу свой научный фельетон... тостом в духе героев оперетт Кальмана, - не зря же с них начал. Хотелось бы поднять бокал шампанского за профессионализм. Во всём. Прав, абсолютно прав Алексей Павлов, эколог из Ассоциации Зелёный Щит: нельзя строить имидж на незнании («Охотник» №6, прекрасная статья «Почему молчат охотники...». Уже не молчат и больше не будут). Не знаешь – не пиши. А если очень хочется – овладей сперва материалом по теме в совершенстве, и тогда – с Богом.

С искренним уважением и симпатией ко всем, кто дочитал до конца –

Юрий Яниш, кандидат биологических наук

Опубликовано в журнале «Охотник» №8, 2003, с. 72 – 76, Киев

Детальніше...
Свинець. Факти без емоцій

20 жовтня 2015 в столиці Європи відбулася унікальна подія для світової мисливської спільноти. Вперше, в одному місці і в один час, зібралися фахівці світового рівня, щоб обговорити тільки одну тему - свинець, який використовується в мисливських і спортивних боєприпасах.

Симпозіум «Раціональне використання свинцевої амуніції в полюванні і спортивній стрільбі: Факти і Емоції» був організований двома важливими організаціями. Це WFSA (Світовий Форум Стрілкових Дисциплін) і AFEMS (Асоціація Європейських Виробників Мисливських і Спортивних Боєприпасів).

До проведення цього симпозіуму організатори і учасники готувалися кілька років. Не дивно, що в підсумку, в Брюсселі зібралися 110 делегатів з різних країн світу.

Були присутні Глави мисливських асоціацій Франції, Польщі, Італії, Норвегії, Швеції, Великобританії, Фінляндії, Данії, Німеччини і ПАР. А також, представники міжнародної федерації стрілецьких видів спорту, члени національних асоціацій стрілецьких тирів. Вчені з усіх європейських країн, лікарі, токсикологи, гематологи, екологи, балістики, хіміки та інших фахівців вузьких областей наук було настільки багато, що не перелічити.

Від виробників патронів, членів Асоціації АФЕМС були: RIO, RWS, FIOCCHI, LYALVALE Express, SAKO, ELEY, Norma, Lapua, Cheddite, Sellier & Bellot. Фірма «ТАХО» була єдиним учасником від України. Серед політиків були: представники міністерства екології Франції та міністерства охорони здоров'я Італії, члени Єврокомісії щодо захисту навколишнього середовища, представники конгресу Іспанії, група Європарламенту з біорізноманіття, природних ресурсів та полювання, члени Єврокомісії щодо захисту навколишнього середовища, охорони здоров'я та продовольчої безпеки і т.д.

Всього до уваги і вивчення були представлені 19 доповідей за категоріями: навколишнє середовище, законодавство, балістика, здоров'я людини, інші аспекти. Кожна доповідь вимагає детального розгляду. Ми з вами заслуговуємо того, щоб знати правду про свинець і не відчувати себе на полюванні злочинцями, які завдають непоправної шкоди природі і тваринам. У цій статті я дуже коротко викладу деякі висновки і факти досліджень. Сподіваюся, вам буде цікаво ознайомитися з деталями в майбутніх публікаціях. А тепер, перейдемо до фактів.

1) Різноманітність видів свинцю.

Свинець використовується в дуже широкому спектрі продукції.

98% світового обороту свинцю використовується в формі порошків, оксидів, складних хімічних сумішей для виробництва акумуляторів, чорнила та інших товарів. Такі види свинцю мають значно високу розчинність, малий опір до корозії і реальний, відчутний, негативний вплив на природу і на здоров'я людини.

2% свинцю, виключно у формі металу, припадає на виробництво боєприпасів. Металева форма свинцю НЕ завдає шкоди навколишньому середовищу і організму людини. Ніякого. Ще раз повторю. НІЯКОГО! Але 98% «шкідливого свинцю» дуже відчутно і несправедливо зіпсували репутацію металевого свинцю, який ми застосовуємо на полюванні.

2) Наше здоров'я.

Щоб тіло людини змогло абсорбувати свинець, він повинен бути в іонній формі. Навіть найдрібніші фрагменти свинцевого шроту, які людина може з'їсти з м'ясом дичини, не зможуть перейти в іонну форму. За результатами досліджень, тільки 1-2% від «з'їденого» шроту можуть теоретично розчинитися в травному тракті.

Ви розумієте, про які дози «теоретично розчиненого і потім теоретично іонізованого» свинцю йде мова?

Готуємося «переварити» цифри, які надає EFSA - Європейська Організація Продовольчої Безпеки. Це не приватний «інститут» на одне вікно, а найважливіше агентство Європи.

Основними джерелами споживання свинцю є: сухі сніданки (пластівці в глазурі, які так люблять діти) - 16%; безалкогольні напої - 12%, молоко - 10%, овочі - 8%, вода - 7%. А дичина? Не вгадаєте - 0,04%. Вміст свинцю в сирому м'ясі «екологічно чистих» яловичини і свинини, які продаються в елітних європейських магазинах -сюрприз - абсолютно ідентичний!

З шоколаду організм вбирає 0,064 мг свинцю на 1 кг, з риби і морепродуктів - 0,040 мг, з дичини - 0,020 мг.

Про показники для сиру, горіхів, грибів, і мідій я не кажу, щоб не псувати апетит остаточно. Навіть якщо заборонити свинцевий шрот, людина не стане споживати менше свинцю в повсякденному житті. Дослідження, яке порівнювало показники рівня свинцю в крові мисливців і донорів крові, дало наступні результати. Мисливці - 59 нанограмм свинцю на мілілітр, члени сімей мисливців - 42 нг / мл, донори крові (чоловіки) - 58 нг / мл, донори крові (жінки) - 41 нг / мл. Загалом, насолоджуйтеся улюбленими стравами з дичиною ... ну ... і краще пийте пиво, а не червоне вино.

3) Альтернативи свинцю і тваринний світ.

Знаєте, як серйозні виробники патронів відносяться до сталевого шроту? Начистоту?

Ми її ненавидимо. Ми розуміємо, що як тільки великі «захисники природи» доб'ються заборони на свинець в патронах - тваринам і полюванню настане кінець. Фініта. Капут.

Шрот зі сталі, цинку і олова не має достатньої щільності і ваги, щоб відмінно пробивати малу дичину в такій мірі, щоб швидко вбити її.

Допитливі норвезькі вчені кілька років засовували в рентген-апарат дрібну птицю, яку знаходили мертвою в природі в період заборони на свинцевий шрот (ця заборона в Норвегії вже опротестована і скасована). Що вони з'ясували. У багатьох тушках виявляли 4-6 шротинок сталевого шроту. Зазвичай 4-6 свинцевих шротин достатньо для миттєвого ураження маленького птаха. А в досліджених випадках, сталеві шротини залишали поверхневі рани, не проникаючи так глибоко, щоб вразити життєво-важливі органи.

Тільки в Норвегії, кількість підранків, після заборони на свинець, зросла на 50-75%. І скажіть, будь ласка, чи це не абсолютний садизм по відношенню до птаха?

«А як же тунгстен / вольфрам і вісмут?», - запитають ерудити.

Зараження м'яса вольфрамом може призводити до ракових захворювань. Зараз проводяться відповідні дослідження. Ну а вісмут може вибухати при низьких температурах. Виходить, зимове полювання з «міні-подарунком» для любителів гострих відчуттів.

Питання впливу (точніше, НЕ впливу) свинцевого шроту на популяції птахів займуть ще з десяток сторінок. Так само, як НЕ вплив свинцю на забруднення ґрунтів та водойм. Ох, багато чого можна написати з цього приводу!

Питання балістики я не буду піднімати в цій статті зовсім. Відносно «альтернатив» це взагалі тема публікацій на кілька років вперед.

Скажу правду. Якби виробники патронів, шановні інститути та національні асоціації мисливців не докладали таких титанічних зусиль, щоб відстояти свинцевий шрот, більшість європейських рушниць вже висіло б на стінах як декор.

4) «Заборона на свинцевий шрот в більшості країн світу».

Ще один міф, від якого болять вуха. Це дуже об'ємна тема для обговорення. Чому свинець зробили об'єктом страшилок і істерики? Чому політики і «зелені» використовують свинець для маніпуляцій громадською думкою? Які гроші приносить така «боротьба» з мисливцями і виробниками патронів? Чому і кому мисливці, як глобальне співтовариство, стали поперек горла?

Питання законодавства різних країн Європи хотілося б висвітлити окремо, щоб і українські мисливці знайшли можливість гідно представляти і відстоювати свої інтереси.

Наостанок, всього одна емоція. Хотілося б, щоб ініціатори законопроектів, які кардинальним чином впливають на наше з вами життя, більш глибоко вивчали тему. Якщо ми хочемо дбати про навколишнє середовище, фауну і бути частиною цивілізованого співтовариства, то від популізму, демагогії і спекуляцій потрібно відмовитися. Раз і назавжди.

З повагою,

Тетяна Васюк

Директор виробництва НПФ «ТАХО»,

Делегат від України і член Ради директорів Асоціації європейських виробників мисливських і спортивних боєприпасів

Детальніше...
Свинець і німці

Ця стаття - про суворі принципи мисливської етики. Про скрупульозність і педантичність. У цьому тексті - ніякого гумору. Тому що ми поговоримо про свинець і німців.

Відвідавши Міжнародний Симпозіум, присвячений використанню свинцю в боєприпасах, я привезла в Україну понад 900 сторінок з коротким викладом досліджень і виступів доповідачів. Для того щоб підготувати кілька статей, мені довелося умовно розсортувати і розкласти матеріали на площі чотирьох офісних столів. Графіки, статистичні таблиці, і фотографії (наприклад, фото туші кабана в медичному МРТ-апараті) довелося розмістити на всіх стінах лабораторії фірми.

Найчисельнішою делегацією науковців на симпозіумі була команда німців. Такий собі «спецназ» професорів від самих різних інститутів і організацій. Але, крім вчених ступенів, ці шановні люди часто були і завзятими мисливцями. Тому в певні моменти, вони дуже пристрасно і гнівно викладали свою точку зору. А в цілому, «німецька» позиція з питань свинцевого шроту зводилася до наступного.

У Німеччині є стаття 20А закону про природні ресурси і фауну. Коротко вона говорить, що держава повинна використовувати природні ресурси розумно по відношенню до майбутніх поколінь. З 2006 року стаття доповнена фразою про відповідальне та раціональне ставлення до життя тварин.

Тобто, після кожного полювання, за логікою і статутом Асоціації мисливців Німеччини, кожен мисливець повинен задавати собі найважливіше питання: «Чи був мій трофей добутий правильно, по закону про тварин і по мисливській етиці?». «В яку частину тварини я потрапив пострілом? Чи було це миттєве ураження в серце або життєво-важливі органи? Або я поверхнево поранив тварину і тепер підранок здобутий не буде і тварина загине болісною смертю?»

Це не сентиментальні соплі і не пустослів'я. Питання для німців надзвичайно важливе, і ви зрозумієте чому, якщо ви дізнаєтеся шокуючі цифри статистики. Чи готові?

У середньостатистичний мисливський сезон, наприклад 2013-2014 року, в Німеччині добуто за даними DJVHandbuchJagd (ось тут сідаємо на найближчий стілець):

- 474287 кабанів

- 1151356 козуль

- 363611 качок

- 577974 фазанів

- 243385 зайців і т.д.

Ясна річ, що при такому обсязі добування трофеїв, кількість підранків теж може бути величезною. І питання використання свинцю стосується і нарізних, і гладкоствольних патронів.

Коли на німецькому ринку стали з'являтися модні безсвинцеві «еко» патрони, поступово стали з'являтися звіти мисливців (є у них для цього бланки спеціальні), в яких вони висловлювали сумніви, що безсвинцеві патрони досить «етичні» для полювання, так як не забезпечують миттєвого ураження тварини.

Інститути і організації Німеччини занепокоїлися. Наша мисливська етика! Ахтунг, ахтунг! Давайте виділимо божевільні бюджети і проведемо дослідження, чи дійсно безсвинцева альтернатива хороша. І тут понеслося. Звіти та дослідження посипалися градом.

Не буду згадувати дослідження, в яких «копита множили на хвости» і «ділили роги на кількість дерев в лісі». Такі були і говорити про нісенітницю ми не будемо. Гідною резюмуючою роботою стала книга 2013 року «Wundballistik», в якій наведено дуже чіткі цифри. По можливості, зверніть на неї увагу.

Були й особливі пропозиції. Фахівці з Відня і Берліна пропонували відправляти здобуті трофеї в Берн, в інститут Тваринної Патології ветеринарам. Щоб ті, фахівці-патологоанатоми, проводили розтин і визначали основну причину смерті тварини. Ідея хороша, але її не можна втілити по величезному ряду причин. Що ж робити? Німецька організація DEVA запропонувала проводити контрольовані експерименти в балістичних лабораторіях. Надійні балістичні стволи, однакові блоки балістичного гелю, відеозйомка і т.д.

Як підсумок, було дано наступний висновок балістичних експериментів. Як для гладкоствольних, так і для нарізних мисливських патронів, жоден матеріал не придатний краще свинцю для етичного ураження тварини. Так, для дробових патронів, за дослідженнями фірми RUAG сталева дріб виявилася придатна тільки на дистанції до 30 метрів. Енергія сталевого шроту на дистанції 40 метрів виявилася в 4 рази меншою, ніж у аналогічного заряду свинцевого шроту. Про яку дистанцію для якісного ураження дичини тут може йти мова?

Сталь, за рахунок більшої твердості і меншої питомої ваги, показала глибоке проникнення ... а також нездатність до швидкої деформації і різку втрату швидкості відразу після попадання. Як підсумок - крім малої «робочої» дистанції, така дріб не забезпечує адекватну вражаючу здатність. І це ще не все. Тверда сталева дріб створює набагато більшу небезпеку рикошету, навіть при попаданні в воду. Можливий рикошет свинцевого шроту від бетонної поверхні становить 0-5 градусів, сталевого шроту - 20-26 градусів.

Крім усього іншого, німці не пошкодували рушниць, щоб перевірити ефект проходження сталевого шроту по стволу. Добірку фотографій випробуваних стволів я не роздруковувала, пошкодувала папір. Десятки схожих фото понівечених стволів. Те ще видовище ...

Підсумки досліджень кульових безсвинцових патронів, гладких та нарізних аналогічні.

Тепер німці скептично ставляться до приставки «еко». Свої висновки вони зробили.

Ну і наостанок. Кілька років тому свинець заборонили в Новій Зеландії для гладких стволів 12го калібру. Тепер любителі качиного полювання в цій країні вимагають повернути свинцеву дріб, так як сталева дріб не вбиває качок миттєво. Після влучень таким «еко» шротом, птахи відлітають і гинуть лише через кілька годин або днів. Тема новозеландської статті у вкладеному файлі говорить: «Поверніть свинець назад, щоб врятувати качок».

Поверніть свинець 

Який висновок повинні зробити ми з вами? Може не варто наступати на ті ж граблі? Зробити висновки з чужих помилок і не повторювати їх?

Якщо ми хочемо зберігати і примножувати популяції диких тварин - потрібно сконцентруватися на дійсно «больових точках» наших українських реалій, про які не прийнято говорити вголос - цинічному браконьєрстві.

Якщо ми хочемо, щоб наші полювання були етичними, як це прийнято в світі, варто стріляти повноцінним свинцевим шротом і кулями.

З повагою,

Тетяна Васюк

Директор виробництва НПФ «ТАХО»,

Делегат від України і член Ради директорів Асоціації європейських виробників мисливських і спортивних боєприпасів

Детальніше...
Навіщо полювати на лисиць?

Відповідає німецька спільнота.
Полювання на хижих ссавців позитивно впливає на біорізноманіття і застосовується для збереження природи.

1 Природа не регулює сама себе в сучасному культурному ландшафті. Популяції лисиць легко пристосовуються до різних умов, і можуть жити всюди, де мають їжу і укриття. Пристосовані хижаки все частіше стають ключовою загрозою для наземних видів диких тварин. Регулювання чисельності хижаків – важливий інструмент допомоги наземним видам.
2 Німецьке товариство орнітологів: якщо популяція лиса неприродно висока, вони можуть загрожувати птахам, що знаходяться на межі зникнення.
3 Лисиця є основним переносником смертельного сказу, а також корости – захворювання, що спричиняє страждання тваринам. Інтенсивне полювання весною і влітку знижує щільність популяцій лисиці і, відповідно, ризик поширення епізоотій. 
Більше наукових фактів – тут https://bit.ly/38pF3Xs

Німеччина з 2008 року вважається вільною від сказу. Але на це знадобилося 23 роки (!!!) пероральної вакцинації диких тварин на території усієї країни. В Україні, третій в Європі по поширенню сказу, пероральну вакцинацію на території усієї держави вперше провели в 2018 році.

В 2018 році в Німеччині було добуто майже 500 000 лисиць і полювання на них дозволене протягом усього року. В Україні, площа котрої майже вдвічі більша,
мисливцями було добуто лише 50 000 лисиць (в 10 разів менше). Ми точно не та країна, де необхідно забороняти регулювання чисельності лисиць.

Досить слідувати популістським закликам зоозахисників, давайте керуватись здоровим глуздом!

Детальніше...
Чи припустиме полювання в ХХІ ст?

Головним Комітетом при розгляді законопроектів, що стосуються мисливства, є Комітет ВРУ з питань екологічної політики та природокористування (ЕкоКомітет). 5.02.2020р на засіданні ЕкоКомітету знову лунали заяви на кшталт – полювання це кам’яний вік і є анахронізмом у ХХІ сторіччі. Зокрема, такі висловлювання лунали від депутатів А. Яценко та О. Фельдмана. Найбільшою неприємністю стала аналогічна риторика з вуст Міністра енергетики та захисту довкілля О. Оржеля (формує державну політику у мисливській галузі). Який заявив, що пріоритетом міністерства є гуманне поводження з тваринами, а полювання – неадекватна традиція, від якої людство має відмовитись в короткостроковій перспективі.

Що про це говорять наші цивілізовані сусіди по європейському континенту?

ЄВРОПАРЛАМЕНТ в 2019 році відновив Міжгрупу Євродепутатів «Біорізноманіття, полювання, сільська місцевість», щоб підкреслити соціально-економічну важливість мисливства;

ОФІЦІЙНИЙ САЙТ ГЕНЕРАЛЬНОГО ДИРЕКТОРАТУ ЄС З НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА: Полювання - це діяльність, яка забезпечує значні соціальні, культурні, економічні та екологічні вигоди у різних регіонах ЄС;

ЄВРОПЕЙСЬКА ХАРТІЯ ПОЛЮВАННЯ ТА БІОРІЗНОМАНІТТЯ: Органи влади мають заохочувати громадськість до розуміння природоохоронних, економічних та/або культурних вигод від полювання, зберегти законні культурні, історичні та естетичні цінності, пов'язані з полюванням (Хартія рекомендована Постійним Комітетом Бернської Конвенції для усіх країн-членів (в т.ч. Україна);

МІЖНАРОДНА РАДА З ПОЛЮВАННЯ ТА ОХОРОНИ ТВАРИННОГО СВІТУ (CIC) об’єднує органи влади 29 країн і представників 89 країн – організація сприяє сталому використанню ресурсів дикої природи, включаючи полювання;

ДРУГИЙ ВСЕСВІТНІЙ КОНГРЕС ОХОРОНИ ПРИРОДИ, МІЖНАРОДНИЙ СОЮЗ ОХОРОНИ ПРИРОДИ (IUCN): Стійке використання диких живих ресурсів (мисливство) є важливим інструментом їх збереження, бо соціальні та економічні вигоди від такого використання стимулюють людей до їх збереження;

«ПТАШИНА» І «ОСЕЛИЩНА» ДИРЕКТИВИ повністю визнають законність і роль полювання як форми сталого використання. Полювання - це діяльність, яка забезпечує значні соціальні, культурні, економічні та екологічні вигоди у різних регіонах ЄС;

Мисливці та мисливство відіграють важливу роль у збереженні біорізноманіття, що є основною метою БЕРНСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ;

ЄВРОКОМІСІЯ: Мисливці вкладають час і гроші в охорону природи. Полювання приносить дохід і робочі місця в сільську місцевість, мисливці допомагають правоохоронним органам у боротьбі з браконьєрством і сприяють моніторингу біорізноманіття (бюлетень «ПОЛЮВАННЯ І НАТУРА 2000» (мережа природоохоронних територій);

ПАРЄ: Мисливський туризм має бути інтегрованим в програми економічного і екологічного розвитку (Рекомендація №1689);

В країнах ЄС налічується 7 МІЛЬЙОНІВ МИСЛИВЦІВ, які щорічно інвестують в економіку союзу 16 мільярдів євро і забезпечують 120 000 робочих місць;

Їх інтереси представляє одна з найбільших у Європі неурядових організацій – FACE, що приймає участь не лише у розробці міжнародних угод щодо охорони природи, а й в розробці політики ЄС і її реалізації;

Можемо згадати США, де БІЛЬШЕ 11 МІЛЬЙОНІВ МИСЛИВЦІВ, для яких МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ в 2018-2019рр відкрило для полювання ще більше природоохоронних територій – щоб зберегти історичну спадщину (полювання) для своїх громадян.

В Конституції нашої держави закріплено незворотність європейського курсу України. Тому вважаємо, що члени Комітету ВРУ з питань екологічної політики та ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, як і керівництво Міністерство енергетики та захисту довкілля України мають взяти до уваги цю інформацію. І не підіймати питання щодо заборони полювання і ліквідації мисливської галузі, а наближати нас до Європи, де держави СПРИЯЮТЬ розвитку мисливського господарства.

Детальніше...
XVII МІЖНАРОДНА СПЕЦІАЛІЗОВАНА ВИСТАВКА ЗБРОЯ ТА БЕЗПЕКА ‐ 2020

XVII МІЖНАРОДНА СПЕЦІАЛІЗОВАНА ВИСТАВКА ЗБРОЯ ТА БЕЗПЕКА ‐ 2020

13‐16 жовтня 2020

Проводиться згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України No753-р від 19.09.2007 р. «Про підготовку та проведення щорічної Міжнародної спеціалізованої виставки засобів захисту. озброєння, військової та спеціальної техніки, технологій і товарів подвійного використання «Зброята безпека»

Запрошуємо Вас взяти участь у наступній XVII Міжнародній спеціалізованій виставці «Зброя та безпека ‐ 2020», яка відбудеться в м. Києві з 13 по 16 жовтня 2020 року.

Буклет - полювання

Проведення виставки напередодні Дня захисника України матиме не тільки величезне практичне, а й суспільне значення. Адже виставка «Зброя та безпека» є унікальним інструментом як для поглиблення військової та військово‐технічної співпраці із зарубіжними країнами‐партнерами, для посилення вітчизняного економічного потенціалу, так і для об'єднання всіх громадян України, незалежно від статі, національності та віросповідання, навколо ідеї побудови нової сильної та квітучої України.

Для будь-якої країни можливість проведення масштабного збройового форуму визначається позицією на світовому ринку озброєнь, рівнем розвитку її науково‐технічної бази та оборонної промисловості. З 2004 року успішне проведення виставки «Зброя та безпека» є свідченням високого авторитету вітчизняного науково‐промислового комплексу в проектуванні й виробництві нових видів зброї, військової та спеціальної техніки, якість яких неодноразово булла перевірена в реальних умовах, і утвердило право України мати масштабний міжнародний форум зброярів.

Використовуючи досвід провідних збройових салонів зарубіжних країн, виставка «Зброя та безпека» проводиться у форматі двох основних розділів:

- ОЗБРОЄННЯ ТА ТЕХНІКА ДЛЯ АРМІЇ І ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

- ЗБРОЯ ДЛЯ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ

В рамках військової частини виставки будуть представлені такі сегменти:

- Озброєння і засоби індивідуальної екіпіровки солдата на полі бою;

- Техніка та озброєння Сухопутних військ;

- Озброєння і екіпірування правоохоронних органів;

- Засоби забезпечення прикордонного контролю;

- Військова авіація.

Цивільна частина експозиції буде традиційно представлена найрізноманітнішим асортиментом (в ціновому діапазоні і за кількістю всесвітньо відомих торгових марок) мисливської, спортивної, історичної та холодної зброї, товарів тактичного призначення, для полювання і активного відпочинку.

Враховуючи величезну потребу в переозброєнні національних Збройних сил та інших військових формувань, наша країна поступово перетворюється на потужний ринок озброєнь і військової техніки, одночасно залишаючись експортно‐орієнтованою країною. У цьому контексті, українські оборонні підприємства потребують отримання новітніх технологій та взаємному обміні технологічними і технічними ідеями із зарубіжними компаніями з країн‐партнерів України. І тут Україна готова до розвитку військово‐технічного співробітництва в тісній зв'язці з іноземними компаніями як в інтересах забезпечення національної безпеки та оборони, так і в інтересах третіх країн.

З огляду на це, виставка «Зброя та безпека» демонструє також процес імплементації стандартів НАТО у виробництві військової продукції.

У павільйонах та на відкритих майданчиках Міжнародного виставкового центру є можливість забезпечити демонстрацію натурних зразків великогабаритної військової техніки, а також надати найвищий рівень забудови експозицій, комфортні умови для роботи, прийому делегацій,

проведення конференцій, переговорів, урочистих прийомів та інших виставкових заходів.

Будемо раді вітати Вас на виставці «Зброя та безпека» в 2020 році.

Місце проведення:

Україна, м. Київ, Міжнародний виставковий центр,

Броварський проспект, 15, станція метро «Лівобережна»

Контакти:

тел.: +38 (044) 201-11-63, e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Детальніше...
Лебеді в мисливських угіддях

Оселившись на водоймі, лебідь знищує водяну рослинність і не терпить інші види пернатих на своїй території. Чи дійсно це так?

В давнину лебідь вважався вишуканою стравою, яка займала почесне місце на столах царів і королів. Однак через скорочення його чисельності у ХХ столітті полювання на нього було заборонене на території усього колишнього СРСР. З плином часу змінювалась думка і окремих мисливців щодо полювання на лебедів – через їх красу та граційність, а також багату кількість легенд, здобування такого трофею дехто став вважати неетичним.

Сьогодні на території України зустрічають три види: лебідь-шипун (перелітний і зимуючий), лебідь-кликун (зустрічається під час міграцій і зимівлі) і лебідь малий (рідкісний залітний та зимуючий вид). Попри існуючий стереотип, до Червоної книги України занесено тільки лебедя малого, інші види включені в червоні списки лише декількох областей.

Додайте заголовок

В Положенні «Про мисливське господарство…» від 1996 року лебеді значились як мисливські види, однак з прийняттям Закону «Про мисливське господарство…» у 2000 році з даного переліку їх було виключено. Незважаючи на це, в статистичній звітності «2-ТП мисливство» й досі акумулюється інформація про чисельність лебедів на території мисливських угідь, і в таксах про відшкодування збитків унаслідок порушення «мисливського» законодавства серед мисливських видів птахів зазначено і лебедя (шипуна і кликуна). За останні 8 років чисельність лебедів значно зросла – з 19 тисяч у 2010 до 30 тисяч у 2018. Чисельність качок за цей же період знизилась з 2,9 до 2,7 мільйонів, звичайно, через низку факторів, але в т.ч. і лебідь зробив свою «чорну» справу. Тому актуальним стає питання – чому лебедів виключили з мисливських видів і як регулювати його чисельність.

Низка фактів щодо шкоди, яку лебідь наносить представникам інших водоплавних, з боку наукової спільноти. У матеріалі «Розселення лебедя-шипуна…» науковців із КНУ ім. Т.Шевченка знаходимо наступну інформацію: «Лебідь-шипун – агресивний птах, у період розмноження він витісняє інших водоплавних птахів зі своєї гніздової території… Значні скупчення лебедів порушують стабільність водно-болотних екосистем (часто знищують набагато більше водної рослинності, ніж споживають). Це може призвести до зникнення певних видів такої рослинності з водойм, яка у свою чергу забезпечує живлення і притулок для багатьох видів риб та інших тварин».

Найбільш ґрунтовні спостереження за лебедем-шипуном проводили в США, де природоохоронні служби оголосили йому справжню «війну», навіть попри думку громадськості, яка полюбляє спостерігати за красенями на місцевих водоймах. Лебеді будуть розорювати гнізда, атакувати, ранити і вбивати інших водоплавних птахів на місцях гніздування або годування. Департамент охорони навколишнього середовища штату Нью-Йорк повідомив, що в зоопарку три пари лебедів в неволі вбили понад 50 качок і гусей. З метою захисту водоплавних птахів, що знаходяться під загрозою зникнення, а також збереження екосистем водойм, в декількох американських штатах проводять відстріл лебедів.

Д.б.н., професор М.Д. Петровський зазначає, що в радіусі 150-200м від місця гніздування лебедів-шипунів немає місця іншим видам. Тобто, якщо лебідь оселиться на водоймі площею 3,5 га – місця качкам, куликам або гусям там не буде. Аналогічного висновку дійшли вчені після спостережень за лебедями в тундрі. Зазначено, що при щільності лебедів 12 особин на 1км2 спостерігається зменшення чисельності гуменника і білолобого гуся, і при подальшому зростанні популяції лебедів існує загроза деградації відтворювальних регіонів цих видів. Отже, «приватизуючи» невелику водойму, лебідь охороняє свою територію, не допускаючи туди представників інших видів.

Тому постає логічне питання – зберігаючи один вид тварин на догоду естетам, котрі захоплюються його красою, чи не наносимо ми шкоду більш чисельним, але слабкішим видам водоплавної дичини? М.Д. Петровський зазначає, що нерозумні заборони, як і бездумне накопичення, ніколи до добра не приводять. І ситуація з необхідністю регулювання чисельності лебедів не є виключенням. Існує багато прикладів, коли через високу щільність тварин на одиницю площі, при якій виникають тісні контакти між особинами і продуктами їх життєдіяльності, виникала загибель тисяч тварин, в основному за рахунок епізоотії та відсутності достатньої харчової бази.

Стрімке зростання чисельності лебедів – перший дзвіночок, що спонукає замислитися – краса і грація є достатнім приводом для збереження птаха, який при надмірній чисельності становить потенційну загрозу для інших видів водоплавної дичини? Чи не вважаємо ми козулю – граційним оленем, а фазана – красивим «королівським» птахом, і це не заважає їм бути традиційними об’єктами полювання. Через це відповідальні мисливці, котрі виступають за збереження не лише краси, а й чисельності маленьких «сіреньких» пташок, ставлять питання щодо необхідності дозволів на регулювання чисельності лебедів в окремих випадках.

4895965

Детальніше...
Вольєрне господарство - успішні приклади розвитку

Продовжуючи тему штучного розведення дичини (Перша частина), хотіли б звернути увагу на наступне. Дичинорозведення, як і відновлення середовищ перебування диких тварин, в першу чергу є компенсацією негативного впливу людини на дику природу.  В другу чергу – це можливість задовольнити мисливський попит на результативне полювання і подовшити мисливський сезон.

Так, Україні ще належить подолати багато перепон на шляху до активного розвитку напіввільного розведення мисливських видів. Але почати варто, напевно, зі зміни нашого відношення до вольєрного господарства.

Сьогодні в нашій державі лише закладено підґрунтя для розвитку штучного розведення дичини у вольєрах. Так, на майже 1200 мисливських господарств ми маємо трохи більше 200 розплідників диких тварин. Натомість країни Європи активно розвивають напрямок штучного розведення дичини, відкривши для себе переваги вольєрного господарства. Ось деякі приклади:

Словаччина – використала вольєрне господарство для приваблення трофейних мисливців.

У Словаччині вольєрне господарство є досить розповсюдженою практикою. Полювання у вольєрі дозволяє здобути бажаний трофей тим мисливцям, котрі не мають часу на вистежування звіра і можуть дозволити собі присвятити полюванню лише кілька днів на рік. У Словаччині, як і в багатьох інших країнах, полювання у вольєрі не вважають чимось неетичним, до того ж за рік воно може приносити такому господарству десятки тисяч євро, які вкладають у збереження, відтворення диких тварин і підтримку середовищ їх перебування.

Наведемо один приклад. В 70км від столиці Словаччини на гірських схилах збереглися такі види копитних тварин, як благородні олені, лані та муфлони. Наприкінці 1990-х на основі їх поголів’ї вирішили започаткувати мисливський бізнес, і організували мисливський вольєр «Балунки». За два десятиліття чисельність згаданих видів копитних збільшили в 2-8 разів, і вольєр став одним з провідних мисливських господарств країни, де розводять дичину. Мисливствознавці вольєру були впевнені, що найважливішим показником благополуччя популяції є генетична чистота, тому закупляли тварин в найкращих господарствах Європи. Селекційна робота, яка включала довготривале дослідження трофеїв, була відзначена WWF. Як результат – третина тварин, які щорічно підлягають відстрілу мисливцями, є трофейними особинами, а полювання приносить основну частину доходів вольєру. До речі, ці кошти господарство направляє не лише на розведення тварин, а й на забезпечення природних умов їх проживання – проводяться заходи з догляду за лісом, налагоджено охорону, лісовідновлення і навіть лісомеліорацію.

Іспанія – зробила огороджування території важливою частиною управління дикими тваринами

В 3 з 4 найбільш значущих автономних спільнот Іспанії приблизно 10–15% території припадає на  огороджені приватні мисливські господарств для великої дичини. Тому дехто називає країну європейським лідером по темпам огороджування земель. Загалом в Іспанії може нараховуватись близько 3000 таких господарств, загальною площею 2,15 млн га. В таких вольєрах зазвичай мешкають шляхетні олені, дикі кабани, муфлони та лані. Що ж спонукало іспанських мисливців будувати огорожі?

Історично зводити паркани землевласники почали задля мінімізації шкоди, котру копитні тварини наносили орним землям. Але з часом такі паркани стали запорукою запобігання неконтрольованих міграцій диких тварин і зменшення браконьєрства. По-перше, згідно з іспанським законодавством кожен може добути і залишити собі дику тварину, що вийшла за межі приватного землеволодіння, а для землевласника це означає фінансові втрати. По-друге, саме власник такого приватного господарства відповідальний за нещасні випадки, які відбуваються з вини диких тварин (аварії). Окрім того, вольєрне господарство дозволяє зберігати природні середовища перебування диких тварин і підвищувати їх якість.

Сьогодні такі господарства в Іспанії використовуються з різною метою – хтось прагне збільшити чисельність копитних тварин і заробляти на продажі полювання на них, хтось навпаки таким чином зменшує щільність поголів’я для покращення трофейних якостей диких тварин. Тут існують невеличкі вольєрні господарства, де місцеві органи влади реалізують ліцензії за невелику платню, і великі приватні господарства, що орієнтуються на заможних мисливців. Але, не зважаючи на розміри і кінцеву мету функціонування таких вольєрів, їх розглядають як перший крок на шляху до належного управління мисливським господарством.

Білорусь – довела, що наблизитись до європейської практики реально.

Мисливська Білорусь відома на пострадянському просторі своїми зусиллями по розвитку мисливського господарства. Видається, що країна намагається переймати успішні закордонні практики і не бачить перепон для того, щоб втілювати їх у життя. Серед переваг вольєрного господарства тут виділяють зокрема і можливість за короткий проміжок часу та при незначній чисельності штатних працівників збільшити поголів’я диких тварин і підвищити ефективність користування мисливськими угіддями. «Белгосохота» запевняла, наприклад, що досягти оптимальної чисельності шляхетного оленя в Білорусі можливо лише шляхом штучного розведення. Тому тут не лише будують вольєри для активного примноження мисливської фауни, а й організовують мисливські і екологічні тури у вольєри. У відомому господарстві «Красный Бор» площа мисливського вольєра становить аж 1386 гектар і це не випадково. Все ж таки у багатьох мисливців зберігається стереотип, що полювання у вольєрі дуже просте, тому справжньому мисливцю не підходить. Велика площа вольєру дозволяє гарантувати наявність трофею, в тому числі і нетипового для даного регіону, майже не відчуваючи відмінності від типового полювання. Розвиток вольєрного господарства дозволив країні розвивати і такий новий напрямок, як полювання з луком, бо вольєр пропонує ідеальні умови для такого виду полювання.

В Україні для активного розвитку вольєрного господарства сьогодні не вистачає зміни законодавчої бази. Необхідним є і надання державної підтримки, оскільки будівництво вольєрів зазвичай є непід’ємним з фінансової точки зору тягарем. А також зміна нашого менталітету і розуміння того, що огороджування значних територій для будівництва вольєрів є сприянням відновленню тваринного світу.

Детальніше...
Розведення русаків

З плином часу людина залучала до господарського освоєння все більше територій дикої природи, які слугували середовищем перебування для диких тварин. Як наслідок, природне відтворення диких тварин послаблювалось, їх чисельність скорочувалась. Тому розвинені країни вже давно задіяли і інтенсифікували  штучне розведення диких тварин для збільшення поголів’я дичини і його подальшого випуску в дику природи.

Щороку у дику природу Великобританії випускають приблизно 43 мільйони фазанів, призначених для комерційного полювання. В 2018 році із країн ЄС сюди імпортували більше 20 мільйонів інкубаційних яєць фазанів, і це вдвічі більше, ніж в 2015-му. Інша частина вирощується в місцевих розплідниках. Наприклад, в розпліднику дичини Bettws Hall за рік вирощують 1,5 мільйони особин цих птахів. Для порівняння – в українських розплідниках на території мисливських господарств маточне поголів’я фазана менше 5 тисяч особин, і 10,5 тисяч було випущено в дику природу. Англійська влада підтримує промислове розведення диких тварин: десяти найбільшим англійським фермерам, що займаються  розведенням куріпок, за рік виплачують більше 3 млн фунтів субсидій. А у 2018 році тут було засновано «Британський союз виробників дичини». Ця неурядова організація є рекламним майданчиком, який просуває серед населення споживання дичини, як продукту з відмінними харчовими якостями і корисністю для здоров’я, а також допомагає з реалізацією м’яса дичини його виробникам.

Португальський розплідник Caçabrava започаткувала бізнес по розведенню диких птахів 70 років тому, приділивши увагу «рідному» для піренейського півострова виду – червоної куріпки. І сьогодні тут за рік вирощують більше 500 тисяч яєць цього виду, експортуючи їх в різні країни. В Caçabrava налагоджене вирощування зернових культур, щоб зімітувати природне середовище і кормову базу для птахів, які стають джерелом екологічно чистого продукту харчування.

Крижень є найбільш багато чисельною у всьому світі качкою. Одночасно він є і одним з найбільш соціально-економічно важливих промислових видів птахів. Тому для збільшення популяції крижня лишень в ЄС щороку випускають у дику природу більше 3 млн каченят, вирощених в розплідниках. Зокрема, у Франції щороку випускають 1,4 млн каченят при їх природній популяції до 300 тисяч (взимку); в Чехії – 200-300 тисяч випущених каченят в 5-10 разів перевищують популяцію диких гнізд. Якщо у дикій природі крижні відкладають 8-12 яєць, то в штучних умовах від птаха отримують 50 яєць. Молодняк, котрий вирощують в розплідниках дичини, має набагато вищі показники виживаності, ніж в природі. При цьому коли молодняк випускають в природу, і проводять ряд біотехнічних заходів, він дичавіє. В українських мисливських господарствах передано для розселення в дикій природі було лиш 1 тисячу качок.

В 1960-1970рр країни континентальної Європи зіштовхнулись зі стрімким скороченням чисельності зайця-русака, і з того часу почали впроваджувати програми його реінтродукції і штучного розведення. До прикладу, у Франції в 1991 році заводчики об’єдналися у  Федерацію зайцеводів Франції. Результатом цього об’єднання стала можливість організації забезпечувати багаточисельні поставки штучно розведених зайців, виконуючи замовлення мисливської федерації країни.  На сайті Федерації зазначено, що заводчики утримують 120 000 зайців. В об’єднанні гравців мисливського сектору країни – Interprochasse – є 500-600 заводчиків дичини, які виробляють 14 млн фазанів, 5 млн червоних і сірих куріпок, 1 млн крижнів. Одне з завдань організації – підвищення популярності м’яса дичини серед споживачів.

В Чехії також приділяють значну увагу штучному розведенню русаків. В 2003 році тут з’явилась Асоціація заводчиків зайців, яка об’єднує приблизно 20 заводчиків. Вона підтримує зусилля мисливців по відновленню популяції вуханя в Чехії. Держава також не стоїть осторонь. Мисливські колективи, за умови випуску в дику природу мінімум 10 зайців, можуть отримати субсидію – станом на 2014 рік 1500 крон (приблизно стільки ж в гривнях) на одну випущену особину. В українських розплідниках маточне поголів’я хутрових звірів складало 25 особин, а в дику природу розселили лишень 28.

Досвід зарубіжних країн демонструє, що українські мисливці мають докладати більше зусиль і приділяти більше уваги штучному розведенню дичини. Бо саме вони є «інструментом», здатним збільшувати чисельність дикої фауни нашої країни. Саме вони можуть змушувати владу підвищувати продовольчу безпеку нашого населення через споживання екологічного м’яса дичини. Тож об’єднуємо наші зусилля для досягнення цієї мети!

Детальніше...
М&#039;ясо дичини - користь для здоров&#039;я і планети

Якщо хоч раз Ви чули від противників полювання, що треба пожаліти диких тварин і купувати м'ясо в магазині, знайте – вони не лише спонукають вас переходити на менш корисні продукти, а й закликають збільшити негативний вплив людини на довкілля!

Відділення Всесвітнього фонду дикої природи (WWF) у Швеції, однієї з найбільш екологічних країн, оприлюднило дослідження «Менше, але краще – посібник по вибору м’яса».

Різноманітні види м’яса (велика рогата худоба, баранина, свинина, курятина, дичина) оцінювалися по п’яти категоріям: вплив на клімат, біорізноманіття, використання пестицидів, антибіотиків, а також добробут тварин.

М'ясо дичини – ЄДИНЕ, яке отримало найвищу «зелену» оцінку по всім п’яти категоріям! А це означає, що споживаючи м'ясо дичини, ви не лише дбаєте про своє здоров’я, а й про благополуччя тварин і зменшуєте свій «кліматичний слід». https://bit.ly/39AmeS4

Купуючи м'ясо свійських тварин в магазині, ви не можете бути впевненими, що їх вирощують в належних умовах, що у складі комбікорму, яким вони харчуються,  не має шкідливих домішок, і що росту цих тварин не сприяють, годуючи їх антибіотиками, гормонами й іншими препаратами. З дикими тваринами все з точністю до навпаки – вони мешкають у природному для себе середовищі, харчуються екологічно чистими кормами, до того ж добувають диких тварин у суворо обмеженій і науково обґрунтованій кількості.

Але на цьому переваги від споживання дичини не завершуються. Оскільки дикі тварини знаходяться у постійному русі і харчуються натуральними кормами, їх м'ясо є менш жирним і містить менше холестерину – саме тому дичину називають здоровою альтернативою жирному м’ясу свійських тварин. В дичині міститься більше корисних жирів (омега-3), які  регулюють жировий обмін і слугують профілактикою серцево-судинних захворювань.

Дикі тварини не відчувають постійного стресу від перебування у клітках, отже, їх організм на постійній основі не виробляє шкідливі для нашого здоров’я вільні радикали. У той же час м'ясо дичини містить доступну дозу кон’югованої лінолевої кислоти (CLA), що знижує ризик раку і сердечно-судинних захворювань. Воно багате на вміст селену, який сповільнює процеси старіння.

У порівнянні з м’ясом свійських тварин, м'ясо дичини більш насичене вітамінами: групи В, РР і А. У 100 грам дичини міститься добова норма вітамінів для дорослої людини. Окрім того воно багате на мікроелементи, тому м'ясо дичини завдяки його високій харчовій цінності відносять до дієтичного і лікувального продукту.

Підсумовуючи сказане, наведемо вам у приклад англійське правило трьох «Е». Споживання м’яса дичини:

  1. Етичне – добуті дикі тварини прожили вільне життя без страждань;
  2. Екологічне – для проживання диких тварин зберігають середовище перебування, що приносить користь усім «корінним» видам тварин і рослин;
  3. Економічне – мисливець, оплачуючи послуги по полюванню, фінансує охорону і відтворення диких тварин, мисливські господарства забезпечують робочими місцями жителів сільської місцевості.

Отож якщо ви бажаєте перейти до сталого і відповідального споживання – дичина неодмінно має бути на вашому столі. А усім, хто закликає вас купувати м'ясо в магазині, можете сміливо відповідати, що їх пропаганда направлена на погіршення здоров’я нації і збільшення негативного впливу людства  на планету.

Харчовий аналіз (Leatherhead Food International Research 2006)

 

Куріпка

Фазан

Курка

Оленина

Баранина

Яловичина

Енергія (ккал/100 г)

112

119

105

104

172

191

Білок (г/100г)

25,8

27,1

20,1

23,4

20,8

23,1

Жири (г/100 г)

1

1,2

1,5

1

9,9

11

Холестерин (мг/100 г)

85

66

90

85

90

99

Насичені жирні кислоти (г/100 г)

0

0,39

0,5

0

4,75

4,39

Залізо (мг/100г)

0,7

1

0,2

2,4

1,6

1,4

Натрій (мг/100г)

37

40

37

44

43

49

Цинк (мг/100г)

0,7

0,8

0,5

1,8

2,5

3,5

Селен (мг/кг)

0,43

0,37

0,1

0,04

0,08

0,04

 

ПОЖИВНІСТЬ МЯСА ДИЧИНИ

Детальніше...