Плани добування

Плани добування

Щонайменше 28 років Україна намагається позбутися радянського «багажу», але не в мисливській галузі. Тут і досі на перший план виходить втручання держави у всі можливі процеси. Посудіть самі – проводячи обліки мисливських тварин, ми керуємось методиками, розробленими в радянські часи; намагаємося вирахувати тварин з точністю до однієї особини, хоча це неможливо. На обліках присутні працівники двох органів влади, які мають підтвердити точність результатів. Після таксації – процедура погодження лімітів:  в явочному порядку подати їх в обласне управління Держлісагентства, почекати місяці, доки ці цифри зведе область, центральний офіс агентства, затвердить аж два міністерства і опублікує третє. А потім ще погодь накази про відкриття полювання та придбай ліцензії. На це витрачаються колосальні ресурси і користувачів мисливських угідь, і бюджетних установ. Але навіщо?

Принцип №2 Європейської хартії полювання та біорізноманіття говорить – необхідно забезпечувати зрозумілість правових норм: мінімальне адміністративне втручання і максимальна мотивація дотримуватись норм. Принцип №8 пропонує надавати ширші повноваження (і відповідальність) місцевим органам, оскільки управління мисливським господарством на місцевому рівні найбільш здатне оперативно реагувати на зміни умов. 

Так, розвинені мисливські країни керуються принципами адаптивного управління, в основі котрого – здатність пристосуватись до змінних умов і задач. Виділив проблему/поставив задачу, розробив план дій, здійснив необхідні заходи. Отримані результати проаналізував і, за необхідності, скоригував заплановані дії. В основі цього лежить робота напряму з популяціями і середовищем їх перебування – довгострокові Плани управління мисливським господарством і щорічні Плани добування.

Почнемо з Польщі. Тут обліки диких тварин проводять раз на рік члени мисливського колективу, а під час полювання – самі мисливці відмічають побачених тварин. Обидва результати порівнюють і узагальнюють, ні з ким не погоджують, а керуються ними для аналізу ситуації в мисливському господарстві. Мисливський колектив має 10-річний План управління і щороку складає План добування. Причому План добування залежить не від обліків, а від результату виконання Плану минулого року. Якщо заплановану кількість тварин не здобули за мисливський сезон, значить, їх чисельність недостатня – План на наступний рік треба зменшити, і навпаки. Погоджує цей план колективу лише місцева влада – надлісничий (директор лісгоспу) і староста гміни (голова сільської ради), на чиїй території розташовані угіддя, причому на це відводиться 7 днів!

Схожа система діє в Угорщині. Раз на 20 років тут розробляють План управління дикими тваринами округу, причому лише після того, як буде з’ясована думка зацікавлених мисливців. Після цього розробляється План управління мисливським господарством, і наостанок – щорічний План добування. Усі плани, згідно із законом, потребують погодження лише мисливського органу. Всі дані зводяться в єдину електронну базу даних, і, користуючись нею, Міністр з управління дикою природою публікує дані щодо стану дикої природи в країні.

Словаччина і Швеція обліковують тварин за іншим принципом – мисливці записують побачених тварин в облікові листки. Тут так само чисельність і результат ведення мисливського господарства оцінюють за Планом добування і його реалізацією, а затверджує документ мисливська організація і регіональне лісництво. Державний контроль за чисельністю диких тварин в Норвегії реалізується наступним чином – по завершенню сезону полювання кожен мисливець вносить зібрані ним дані до електронного реєстру – і все!

Навіть в Білорусі, такому ж вихідцю з Радянського Союзу, ще 5 років тому визнали – необхідність погоджувати Плани добування з міністерствами і райвиконкомами це зайва формальність. Адже очевидно, що хто б ці плани не затвердив, відповідальні за них лише користувачі мисливських угідь.

Вважаємо, що витрата бюджетних коштів і людських ресурсів на процедуру таксації і затвердження лімітів в Україні є марною застарілою практикою. До того ж, вона пов’язана з корупційною складовою. Вивільнення цих ресурсів можна направити на охорону і біотехнію, що дасть набагато більше результатів, ніж «любов до точних цифр». Отже, потребує розробки і впровадження система Планів добування, яка буде відповідати адаптивному менеджменту і принципам Європейської хартії полювання.

Звертаємось до Міністерства екології та природних ресурсів і Міністерства аграрної та промислової політики з проханням виступити з законодавчою ініціативою щодо впровадження європейської практики системи Планів добування.