Платити чи не платити - ось у чому питання

Платити чи не платити - ось у чому питання

З часу прийняття ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» у 2000 році встановлено, що користування мисливськими угіддями є платним (ст. 24). Можна довго сперечатись, чи справедливо це, чи є посильним для користувачів мисливських угідь, але факт залишається фактом – плата за угіддя є законодавчо встановленою вимогою.

Однак в рамках перехідного періоду було встановлено, що справляти плату почнуть з 2015 року. За цей час Кабінет міністрів мав би розробити порядок справляння і розміру плати, по аналогії зі збором за спеціальне використання мисливських тварин, та цього не відбулось. На виконання доручення Кабінету Міністрів України від 11.04.2015 року № 8206/8/1-15 Держлісагентство розробило законопроект «Щодо плати за користування мисливськими угіддями». В ньому було запропоновано розробити розмір плати, і направляти її не окремим землевласникам і землекористувачам, а в бюджети сільських, селищних та міських рад, щоб фінансувати заходи з охорони державного мисливського фонду, з поліпшення середовищ існування мисливських тварин. Цей проект, хоча і було погоджено Мінфіном та Мінагрополітики, так і залишився лише папірцем, який серед поданих на розгляд Верховної Ради законопроектів нам знайти не вдалось.

Та це не завадило лісгоспам спонукати користувачів мисливських угідь заключати договори з ними, як з власниками або постійними користувачами земельних ділянок.

З 2015 року в рішеннях деяких обласних рад щодо надання в користуванні угідь з’явився пункт про необхідність укласти договір щодо плати за користування угіддями. Щонайменше з 2016 року лісгоспи почали направляти на підписання такі договори діючим користувачам. Оскільки офіційної методики розрахунку немає і досі, плату встановлювали на свій розсуд. І якщо спочатку «просили» 1 гривню за гектар лісових угідь, то зараз навіть в межах одного району зустрічаються різні розцінки. Проведене нами опитування свідчить про те, що користувачі «сусіди» по району можуть сплачувати від 2 до 7 гривень за гектар лісових угідь. В деяких випадках землевласники перестраховуються – зазначають, що якщо після затвердженої на загальнодержавному рівні методики виявиться, що за користування угіддями мали сплачувати більше, ніж зазначено в договорі, користувач муситиме доплатити за всі роки після укладення угоди.  Є прецеденти, коли через відмову платити за користування угіддями через суд держава намагалась позбавити права користування. Наприклад, в 2010 році заступник прокурора Рівненської області подав позов до суду в інтересах держави в особі Держкомлісгоспу з вимогою визнати недійсним договір про користування угіддями – в ньому не було встановлено оплати за угіддя. В задоволенні позову було відмовлено, однак виключно через те, що на той момент діяв перехідний період. В 2015 році, нагадаємо, він завершився.

Отже, законодавство встановлює необхідність платити за користування угіддями, але куди і скільки – нормативно-правовими актами не визначено. Справедливою видається система, за якої плата за державні землі та водно-болотні угіддя буде надходити до державного бюджету, а за землі комунальної та приватної власності – до місцевих бюджетів, що дозволить реалізовувати загальнодержавні та регіональні програми з охорони та відтворення дикого тваринного світу. Вважаємо, що розробляти механізм визначення розміру плати та її одержувача мають обов’язково за участі користувачів мисливських угідь і мисливських об’єднань. І вирішити це питання законодавець має в найближчому майбутньому, з метою встановлення справедливої та прийнятної системи оплати замість існуючої «на свій розсуд».

Якщо звернути увагу на міжнародний досвід, то необхідність оплати за користування мисливськими угіддями існує у багатьох країнах. Наприклад, у Словаччині переважне право на створення мисливського господарства мають землевласники, які на підставі відповідної угоди можуть передати свою землю для ведення мисливського господарства іншій особі або організації. Розмір плати обчислюється у відповідності з бонітетом угідь по кожному виду тварин. У Польщі вартість оренди мисливських угідь встановлюється у відповідності з категоріями угідь, але існує і максимальна планка, перевищувати котру не дозволяється.  Якщо для потреб мисливського господарства орендуються державні землі, оплата йде в лісництво, в інших випадках – самоврядним громадам (село, місто). В Угорщині також законодавством встановлена обов’язковість сплати за користування мисливськими угіддями землевласникам.

Цікавим видається досвід Швейцарії, де існує три системи дозволів на полювання, і кожен регіон обирає свою. Перша – державна, де займатись полювання можуть лише державні єгері. Друга – орендна, коли місцева організація мисливців орендує угіддя, і має не лише право полювати на цій території, а й здійснювати «менеджмент» популяції – проводити обліки, визначати план добування і т.д., тобто діє своєрідна саморегуляція. Третя система – ліцензійна, затверджені державою квоти на полювання розподіляються між мисливцями, і дають їм право полювати на території всього кантону (штату). Тобто, для отримання права полювати сплачують або за ліцензії на добування, або за оренду угідь.  Аналогічна система діє і в Кореї: ліцензійна система передбачає державну власність на об’єкти дикої природи, тому уряд займається тваринами; система «за дільницями» - право на диких тварин і право полювати на них належить землевласнику, але він зобов’язаний контролювати їх чисельність і стан середовищ їх перебування.

Українським законодавством встановлена не лише плата за угіддя, а й плата за використання об’єктів тваринного світу. Це збір за спеціальне використання диких тварин (ліцензії на право добування) і збір за використання рибних та інших живих водних ресурсів (промисловий вилов риби). Та є між ними суттєва різниця. Так, якщо орієнтуватись на вартість ліцензії на добування кабана та його середню вагу, виходить, що користувач мисливських угідь сплачує державі приблизно 9 гривень за 1 кг кабана. Промисловий рибалка сплачує державі лише  32 копійки за 1кг судака, виловленого у відкритій водоймі, а от витрати на його охорону і підгодівлю суб’єкти рибного господарства не несуть. Ви можете зауважити, що порівнювати рибу і копитного дикого звіра некоректно, але ми порівнюємо підхід до користування загальнодержавними ресурсами.

Одна справа, якби ці «передані» державі кошти йшли на охорону та відтворення державного мисливського фонду, але по факту – чи є започатковані загальнодержавні програми відтворення, не рахуючи випадків, коли державні мисливськогосподарські підприємства відтворюють популяцію тварин? Чи налагоджена державою дієва охорона?

Отже користувач мисливських угідь має сплатити і за територію, і за тварин, і це справедливо, адже він отримав в користування загальнодержавне багатство. Але за час користування він його примножив, виключно власними силами – без сприяння держави. Тому логічним виглядає зміна підходів справляння плати за ресурси.

Почати обговорення ми пропонуємо з наступної пропозиції. При отриманні мисливських угідь в користування для господарства у відповідності з мисливським впорядкуванням встановлюється оптимальна чисельність тварин кожного виду. Їх користувач бере у держави в концесію і повинен сплачувати відповідну плату. В подальшому в рамках раціонального використання він примножує чисельність диких тварин, і коли чисельність виду перевищує оптимальну -  надлишок  він має право вилучати без внесення платежів до держави. При цьому має бути передбачено перехідний період, під час котрого користувачі повинні довести чисельність тварин з мінімально допустимої до оптимальної чисельності. В цей період їм буде дозволено вилучати не діючий нині, а понижений відсоток популяції. Якщо ж до завершення цього періоду оптимальна чисельність не досягнута – сплачувати штрафи державі.

Наприклад, у Чехії за недотримання мінімальних нормативів чисельності дичини до користувачів можуть застосувати штрафи. Це з одного боку спонукає їх примножувати тваринний фонд. З іншого боку і держава зовсім по іншому відноситься до мисливської галузі – надає дотації на її потреби. Мисливці ж мають право безкоштовно полювати в рамках наданої квоти, за умови членства у мисливському товаристві. Таким чином в країні встановлено взаємовигідні відносини між державою, мисливськими господарствами та мисливцями, які в кінцевому випадку працюють на благо оточуючого середовища. Так само право безкоштовно полювати членам мисливських колективів надається мисливцям Угорщини. В обох країнах обов’язковою умовою є лише платність користування мисливськими угіддями.

ГС «Всеукраїнська мисливська спілка» спонукає кожного, хто не байдужий до подальшої долі галузі, долучатись до розпочатого нами обговорення. Адже лише в руках самих учасників мисливської галузі створення сприятливих умов для її функціонування і розвитку, а напрацювання дієвих реформ можливе в результаті діалогу з широким колом спеціалістів.

Опубліковано в номері 12/2018 газети "Полювання та риболовля" https://hunt-fish.com.ua/uk/read?id=1796&l=uk